Здебільшого ретельно сплановані й добре підготовлені операції з викрадення людей здійснюються дуже швидко. Так, італійські терористи з "червоних бригад" кілька місяців готували викрадення прем'єр-міністра Альдо Моро, а на виконання операції їм вистачило лише однієї хвилини.
Головну роль у нейтралізації спроб захоплення бізнесмена повинна відігравати його охорона. Вона має діяти наперед відпрацьованими типовими схемами, що визначають грамотне прикриття клієнта, постійну готовність до несподіваного нападу (зокрема, із застосуванням вогнепальної зброї), використання додаткових засобів захисту (світлозвукових гранат, собак, сигналізації тощо).
У момент захоплення злочинці діють безцеремонно, навіть жорстоко. Іноді жертві завдають удару по голові, і вона втрачає свідомість, або вводять їй сильнодіючі медичні препарати. Це роблять для того, щоб об'єкт не чинив опору, не намагався втекти, не привертав уваги сторонніх людей і не міг зрозуміти, куди його везуть. Надто емоційним жертвам нападу вводять наркотики, щоб вони заспокоїлися, занурившись у сон.
Проте набагато частіше жертву просто позбавляють можливості рухатися, використовуючи для цього мотузки або наручники. Очі й рот заліплюють лейкопластирем. Викраденого зазвичай розмішують на підлозі салону автомобіля (під ногами викрадачів) або в багажнику. Він може опинитися в мішку, ящику, бочці, навіть у великій валізі. Декого при цьому охоплює напад клаустрофобії (боязнь замкнутого простору), що супроводжується неприємними фізіологічними відчуттями. Потрібно стійко витримати всі незручності, пам'ятаючи, що ситуація є тимчасовою, триватиме максимум кілька годин.
Реальна можливість вирватися із рук злочинців є на початку захоплення, у момент нападу. Несподівані для злочинців і рішучі дії об'єкта нападу (особливо в поєднанні з аналогічними діями охорони) можуть сприяти порятунку. В Росії й за рубежем траплялися випадки, коли об'єкти нападу збивали машиною кількох злочинців, відкриванні вогонь з особистої зброї, проривалися крізь відкритий по них вогонь і залишалися живими. Але якщо безуспішність спроб звільнитися є очевидною, краще не вдаватися до крайніх заходів, а діяти залежно від обставин.
Від моменту захоплення потрібно контролювати свої дії і фіксувати все, що може сприяти звільненню. Потрібно запам'ятати всі деталі транспортування з місця захоплення: час і швидкість руху, підйомні спуски, круті повороти, зупинки біля світлофорів, залізничні переїзди, характерні звуки. За можливості всі ці відомості треба повідомляти натяком або запискою тим, хто веде переговори із злочинцями. Зрозуміло, що така нагода може не трапитися, але в будь-якому разі пам'ятайте, що навіть незначна інформація про "в'язницю для заручника" може виявитися корисною для його звільнення і викриття злочинців. Треба запам'ятовувати все побачене і почуте за час перебування в ув'язненні - розміщення вікон, дверей, сходів, колір шпалер, специфічні запахи, не кажучи вже про голоси, а також про зовнішність і манери злочинців. Слід спостерігати за їх поведінкою, уважно слухати розмови між ними, запам'ятовувати розподіл ролей. Тобто потрібно скласти в думці чіткий психологічний портрет кожного злочинця.
Відомі випадки, коли викраденим людям вдавалося залишати у місцях зупинок автомобіля умовні знаки, викидати назовні записки, тим чи іншим способом зробити помітки у місці свого ув'язнення. Проте робити подібні речі слід дуже обережно, оскільки в разі їх виявлення злочинцями неминучим є суворе покарання.
Людина стає жертвою з моменту захоплення. І хоча це відбувається в різних умовах, жертва завжди переживає психічне потрясіння (шок), зумовлене раптовим різким переходом від фази спокою до фази стресу. Люди реагують на такий перехід по-різному: одні стають буквально паралізовані страхом, інші намагаються дати відсіч. Тому життєво важливо швидко впоратися зі своїми емоціями, щоб поводитися раціонально, збільшуючи шанси свого порятунку.
Злочинці "працюють" із заручником так, щоб якомога повніше використати його в своїх інтересах. Зокрема, вони всіляко демонструють свою перевагу і владу над жертвою, навіть якщо та не чинить опору, прагнуть придушити волю свого полоненого і залякати його. Тому заручник має визначити для себе власну позицію у стосунках зі злочинцями. З практики відомо, що безвольна поведінка, благання про пощаду, поступливість реальної користі не дадуть. Злочинці в будь-якому разі діють відповідно до своїх планів та залежно від обставин.
Тому зовнішню готовність до контакту зі злочинцями та обговорення питань, які цікавлять їх, потрібно поєднувати з головним правилом: допомагати не злочинцям, а собі. Адже отримана від заручника інформація кінець кінцем використовується на шкоду йому самому, його близьким, товаришам по службі, працівникам правоохоронних органів. Продумано слід підходити до запитань бандитів про можливу реакцію свого оточення на викрадення, про суму викупу, про можливість задоволення інших вимог.
Надзавданням при цьому є - допомогти своїми відповідями людям, які намагаються знайти і звільнити заручника, а не поставити їх у скрутне становище. Зокрема, аргументоване переконання злочинців у нереальності тих чи інших їхніх вимог може сприяти розв'язанню інциденту "малою кров'ю". Разом із тим не можна діяти за принципом "все або нічого". Реакція бандитів на очевидність факту нездійсненності їх задуму в поєднанні зі збудженим психічним станом, в якому вони часто перебувають під впливом наркотиків, у стані алкогольного сп'яніння, буває дуже жорсткою.
Треба намагатися пом'якшити ворожість бандитів до себе, шукати можливості встановити індивідуальні контакти з деякими із них. Це необхідно хоча б для того, щоб уникнути фізичних страждань або поліпшити умови утримання. Але зовнішня готовність знайти спільну мову із злочинцями, участь в обговоренні проблем, що хвилюють їх, не повинні суперечити згаданому головному принципу: допомагати собі, а не бандитам.
Допит. Практично завжди викрадених людей допитують. Допит може мати характер майже дружньої бесіди, а може супроводжуватися звірячими тортурами. Досвідчені злочинці намагаються справити враження прихильності, і деякі заручники вірять цьому, потребуючи хоч якоїсь психологічної підтримки. Часто бандит, що веде допит, загрожує викраденому, що в разі непоступливості передасть його жорстокій людині. Тому краще не впиратися, а погодитися на співпрацю.
Для того щоб зламати заручника психологічно, використовують різні заходи тиску:
• o обмежують його рух, зір, слух (тримають зв'язаним або в наручниках, на ланцюзі, із зав'язаними очима, заткнутими вухами);
• o погано годують, виснажують голодом і спрагою, не дають палити;
• o створюють погані умови перебування (тіснота, бруд, сморід, шум, вогкість, холод, щури).
Для слабкої натури вже переліченого буває достатньо для того, щоб виконати будь-які вимоги викрадачів. Проте в запасі у злочинців є ще й такий засіб, як тортури. За свою історію людство розробило величезну кількість видів їх. Багато які із тортур є вельми дієвими. Загалом розрізняють дві групи тортур: ті, що завдають сильного болю, і ті, що викликають страх. До перших належать побиття, стискання статевих органів і натискування на больові точки, викручування суглобів, свердління і виривання зубів, порізи й розриви шкірного покриву, встромляння голок, дія окропом і розжареними предметами, електричним струмом та ін. Друга група тортур - це переважно загрози задушити, втопити, скинути з великої висоти, завдати фізичних пошкоджень, зґвалтувати. Як не дивно, на перший погляд тортури першої групи витримати легше, ніж другої, оскільки варто переступити так званий "поріг больової чутливості" - і організм перестає сприймати біль. Крім того, відомий такий психологічний прийом: якщо людина хоче витерпіти фізичне страждання, вона розслабляється і переконує себе "полюбити біль", тобто ніби перетворюється на мазохіста, збочення, котрий має насолоду від відчуття болю.
Щодо засобів психологічного залякування, то щоб їх витримати, потрібно забути про своє "Я" в цьому місці і цей момент. А добитися такого стану мало хто вміє: потрібно тренуватися. Тому, коли людині надівають на голову пластиковий пакет або занурюють з головою у ванну, вона починає задихатися і відчуває жах. Жінку легко залякати, погрожуючи груповим зґвалтуванням або демонстрацією спроб знівечити їй обличчя. Вельми ефективним способом "допитів із пристрастю" є той, коли у присутності однієї людини піддають тортурам іншу, особливо якщо це близькі люди. Інакше кажучи, викрадачі робитимуть усе, аби примусити заручника говорити. Тому він має визначити:
• а) наскільки важливою є приховувана ним інформація;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека підприємств, організацій та установ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи протидії рекету, замахам, захопленню заручників. Правила поведінки особи під час її захоплення як заручника“ на сторінці 5. Приємного читання.
