Чому люди є найуразливішим джерелом конфіденційної інформації? Та тому, що це джерело найважче захистити від несанкціонованого "втручання". Адже якщо документи можна заховати в сейф, засекретити, обмежити доступ до них, непотрібні - знищити, то людину в сейф не засунеш, на рота їй замок не поставиш.
Крім того, людина є не просто вмістищем інформації, не просто її носієм, а ще й обробляє та аналізує інформацію, робить певні висновки Отже, отримавши та опрацювавши лише частину інформації, вона може оволодіти всією інформацією, не кажучи вже про ту, яка їй відома, може легко відтворювати, копіювати й поширювати дані.
Персонал підприємства часто володіє безцінною комерційною інформацією. Працівники іноді знають більше, ніж можна припустити, про фінансовий стан підприємства, його перспективні розробки та бізнес-плани, про комерційні пропозиції, про ділових партнерів, не кажучи вже про різні дані про керівників та ін. І підприємці не застраховані від того, що ця інформація не стане доступною для треш осіб. Що ж робити в такому разі, як обмежити можливість розголошування конфіденційної інформації персоналом? Відповідь дуже проста - потрібно розробити заходи, які дають змогу контролювати доступ до комерційних секретів підприємства.
З чого почати? З поділу інформації за рівнем доступу. На будь-якому підприємстві персонал умовно може бути поділений натри групи:
• 1. Керівники:
– а) вищої ланки (власник підприємства, засновники, президент, начальник служби безпеки);
– б) середньої ланки (начальники відділів і служб, менеджери та ін.).
• 2. Фахівці (найбільш численна група, до якої належать працівники, що володіють спеціальними знаннями і безпосередньо виконують основну роботу підприємства).
• 3. Обслуговуючий і технічний персонал (вантажники, різнороби, прибиральниці та ін.).
Очевидно, що всі ці групи мають володіти різними обсягами інформації. Керівники підприємства повинні мати доступ до будь-якої інформації, що стосується діяльності підприємства; керівники підрозділів - до інформації, що стосується роботи ввіреного підрозділу; фахівці - до такого обсяг} інформації, який потрібен їм для професійного і добросовісного виконання своїх професійних обов'язків; обслуговуючий і технічний персонал мають мінімальний доступ до конфіденційної інформації. При допуск)' робочого персоналу до конфіденційної інформації слід керуватися золотим правилом: чим менше особа знає про щось, тим менше вона може розповісти.
Наведемо цікавий приклад. Відомо, то військовослужбовець нашої армії зобов'язаний захищати всі відомі йому дані, навіть ціною власного життя. Ці положення давно закріплені у військовій присязі. А в армії Ізраїлю - навпаки: потрапивши в полон, солдат зобов'язаний розповісти все, що йому відомо. Представники Ізраїлю говорять, що не робиться для того, щоб врятувати людське життя: людина для них - найбільша цінність, і ніяка інформація не варта життя солдата. Але така позиція, крім морально-психологічного аспекту, містить прагматичний підхід. Справа в тому, що кожен військовослужбовець знає рівно стільки, скільки йому належить. Отже, солдат не зможе видати стратегічно важливої інформації. Крім того, дізнавшись, хто потрапив у полон, можна легко й достовірно встановити, який обсяг і якої саме інформації став відомий ворогові, а не гадати, чи видав солдат інформацію, чи ні, і якщо видав, то яку саме. Завдяки цьому помітно спрощується нейтралізація наслідків розголошення секретної інформації. Цей приклад наочно ілюструє ефективність і дієвість такої системи, яку доцільно запозичити в ізраїльських військових і впровадити на підприємстві. Звичайно, не варто сприймати все буквально і дозволяти своїм працівникам розголошувати конфіденційні відомості. Якраз навпаки, їх треба проінструктувати про необхідність збереження інформації в таємниці. Але потрібно бути готовим до того, що персонал може видати цю інформацію. Тому відповідна система заходів дасть змогу застрахувати себе від серйозних втрат у разі розголошення таємниць підприємства. Цей комплекс заходів умовно можна назвати попередньою перевіркою працівників під час приймання на роботу. Аналізуючи нинішнє становище ринку праці, можна виділити такі основні методи підбору персоналу:
• o оголошення в газетах;
• o оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади або на вакантне місце;
• o підбір персоналу через кадрове агентство;
• o наймання працівників по знайомству, простіше, "по блату", за гроші.
Кожен із зазначених способів має свої недоліки і переваги. Перші два загалом прийнятні за обов'язкового дотримання умов, викладених нижче. Проте основний їх недолік у тому, що, самі того не бажаючи, опублікувавши оголошення про приймання на роботу, ви можете розголосити цінну інформацію комерційного характеру. Наприклад, один банк, опублікувавши у пресі оголошення про приймання на роботу фахівців із галузі пластикових кредитних карток, побічно розкрив цінну комерційну інформацію, а саме те, що найближчим часом він збирається вийти на ринок безготівкових розрахунків за допомогою кредитних карток.
Тому краще за все здійснювати підбір персоналу через кадрове агентство, яких нині багато. Дехто накопичує базу даних вакансій і резюме, не спромігшись перевірити кандидата. Отже, говорити про те, що пропоновані таким агентством працівники справді підійдуть, не можна. Адже вони не проходять ніяких перевірок - ні за рівнем підготовки, ні за особистими якостями, а агентство не несе ніякої відповідальності за свого кандидата. Тому дуже важливо ретельно підбирати справді надійне і професійне агентство з наймання, бо тільки звернення по допомогу до нього позбавить від безлічі клопоту і, крім того, забезпечить конфіденційність.
На жаль, керівники підприємств часто вдаються до наймання працівників по знайомству або за гроші. Таку практику слід вважати неправомірною, не кажучи вже про те, що такі дії можуть бути кримінально караними. Чому прийнято вважати, що родичі чи знайомі мають незаперечні переваги перед рештою кандидатів. Влаштовані по блату здебільшого виявляють найгіршу підготовку. Саме вони часто вчиняють різні порушення й розкрадання майна, будучи абсолютно впевненими у своїй безкарності. Адже, якщо працівник, що провинився, негайно буде звільнений, то родича або знайомого так просто звільнити буде незручно. Крім того, узявши на роботу такого "блатника", отримують "бомбу сповільненої дії"", яка коли-небудь та вибухне. Такі працівники часто думають, що їм на підприємстві все дозволено, поводяться зарозуміло стосовно інших, вважаючи, що дисципліна праці й загальні правила на них не поширюються.
Таким чином, на підприємстві формується вельми негативна атмосфера незадоволеності. Напевно, тому вже нині на деякі фірми (переважно іноземні) достатньо складно влаштуватися, якщо там працюють ваші родичі, а якщо вони ще й займають керівні посади - практично неможливо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека підприємств, організацій та установ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Люди - джерела конфіденційної інформації“ на сторінці 1. Приємного читання.
