Територіальна спеціалізація — це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.
Територіальне кооперування — це:
• регулярні, спеціально обумовлені технологічні зв'язки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових
центрів, які е важливою умовою комплексного розвитку господарства як загалом, так і на окремих територіях;
• зв'язки підприємств, які використовують спільні об'єкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.
Територіальне комбінування — це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов'язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).
Технологічний прогрес у промисловості відбувається в систематичній реструктуризації народного господарства на макро-, мезо- і мікрорівні. Місце і роль країни в міжнародному поділі праці залежить від технологічного прогресу і проявляється у співвідношеннях зайнятості робочої сили. До постіндустріальних країн належать ті, в яких у сфері послуг зайнято 85 % робочої сили, у промисловості — 10 % і менше, у сільському господарстві — 5 %. Індустріальними країнами вважаються ті, в яких ці співвідношення відповідно дорівнюють 40 %, 50 % і більше, 10 % і менше. До аграрно-сировинних країн входять ті, в яких ці пропорції становлять відповідно 20 %, 8-10% і 70-80%.
У той час, як провідні країни світу, широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки, формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації.
Неефективною залишається галузева структура промислового виробництва. Понад 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має спадний тренд. Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (12,9 % у 2006 р.) майже у 2-3 рази нижча за рівень, що мають розвинені країни.
Сировинний ухил виробничої структури, розрахований переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку загалом надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого та нераціонального використання природних ресурсів, прогресу процесів забруднення і деградації довкілля.
Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн засвідчив, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливе лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.
Слід зазначити, що наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3 %, що значно менше світового рівня. Майже 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції и частка становить лише 0,1 %. У розвинених країнах частка цієї продукції — близько 40 % загальносвітового ВВП.
Інноваційну діяльність у 2005 році здійснювало лише кожне десяте підприємство, тоді як у розвинутих країнах частка інноваційно активних підприємств сягає 70 %. Істотне відставання України простежується і у сфері використання інформаційних технологій.
Як не прикро, але Україна поки що не посіла належного місця в міжнародному русі капіталів, який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання.
З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що першочерговим завданням для стабільного економічного зростання вітчизняної промисловості є потреба прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукомістку продукцію, формування експортного потенціалу цих виробництв, підвищення технологічного рівня підприємств завдяки використанню прогресивних вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.
За 2007 рік приріст виробництва у промисловості становив 10,2 % (у 2006 р. — 6,2 %). Випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності, крім видобування паливно-енергетичних корисних копалин.
Зокрема, у добувній промисловості обсяги виробленої продукції порівняно з 2006 роком зросли на 2,7 %, у тому числі у добуванні металевих руд — на 6,6 %. Проте, не досягнуто минулорічних обсягів виробництва на підприємствах з добування вугілля і торфу та нафти і газу (відставання становило відповідно 3 % і 0,3 %).
У переробній промисловості у 2007 році перевищено обсяги виробництва попереднього року на 11,7 % (у 2006 р. — на 6,3 %).
На підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяги продукції збільшилися на 10 %. Зростання виробництва спостерігалося у м'ясній промисловості (на 18 %), виробництві напоїв (на 16,2 %), переробленні та консервуванні овочів та фруктів (на 14,6 %), тютюновій, молочній та кондитерській промисловості (відповідно на 13,5 %, 11,3 % та 9,6 %), виробництві олії та тваринних жирів (на 6,8 %), виробництві макаронних виробів (на 5,8 %). Однак зменшилися обсяги порівняно з 2006 роком у цукровій промисловості (на 28,1 %).
У легкій промисловості обсяги виробництва у 2007 році зросли на 0,4 %. Однак у текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра збереглося відставання від минулорічних обсягів на 0,3 %.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Промисловість — вирішальний чинник економічної безпеки“ на сторінці 2. Приємного читання.
