• скорочення дефіциту бюджету;
• виконання грошової програми;
• удосконалення податкової системи;
• зниження ставки рефінансування;
• контроль за динамікою доходів населення;
• проведення комплексних реформ у сферах природних монополій;
• поетапне припинення практики перехресного субсидіювання різних груп споживачів;
• створення противитратного механізму регулювання цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій;
• посилення державного регулювання інвестиційних програм цих галузей і контролю за їх виконанням;
• формування конкурентних ринків;
• організація контролю за фінансовими потоками суб'єктів господарської діяльності;
• вплив дефляційних факторів (наприклад, низьких цін на сировину, товари, продукцію, послуги на світових ринках).
Все це має підпорядковуватися досягненню належного стану інфляційної безпеки, тобто таких рівнів насиченості економіки грошовою масою, зростання цін споживчого ринку і знецінення національної валюти, які не вливали б руйнівно на соціально-економічні процеси в державі, а стимулювали б розвиток виробництва і споживання.
Одним із проявів інфляційної безпеки повинен бути такий принцип формування податкової політики держави, як інфляційна нейтральність. Вона, зокрема, означає забезпечення нейтралізації фіскальної зацікавленості і залежності формувань дохідної частини бюджетів усіх рівнів за рахунок інфляційних джерел надходжень.
Рівень інфляції красномовно свідчить про здоров'я економіки. Інфляція на різних етапах економічного розвитку, у різних країнах коливається від помірної до гранично високої. Існують також і такі визначення інфляції, як вибухова. При цьому її значення у діапазоні від 2 до 4 % свідчить про повзучу (помірну) інфляції, від 5 до 20 % — про відкриту інфляцію. За цих умов наслідки інфляції стають відчутними, насамперед у монополізованих секторах економіки через прискорене нарощування цін у відповідь на зростання попиту. Покупці такої продукції несуть додаткові витрати, а тому підвищують ціни вже на свої товари. Інфляція на рівні від 20 до 25 % називають галопуючою. У цей період найбільш організовані групи суб'єктів господарювання різко підвищують ціни на свої товари, зростання цін набуває стрибкового характеру і стає неконтрольованим, що призводить до поглиблення загальної соціально-економічної кризи. Розкручується інфляційна спіраль. Галопуюча інфляція переходить у гіперінфляцію. Загальноприйняте робоче визначення цього явища, запропоноване Каганом ще у 1956 p., встановлює як статистичну базу рівень інфляції 50 % на місяць (12 875 % на рік). А Р. Дорнбуш вважає, що гіперінфляція починається у той місяць, коли темпи росту цього процесу перевищують 50 % на місяць та закінчується місяцем перед тим, як щомісячний ріст цін стає нижчим за 50 % і залишається таким протягом року. Це визначення допускає, що у період між початком і кінцем гіперінфляції зростання цін у деякі місяці може бути нижчим за 50 %, і багато з цих місяців мають рівні, нижчі за вказану величину.
Слід підкреслити, що у стандартній економіці збільшення кількості грошей на 20 % з певним часовим інтервалом може викликати інфляцію на рівні 18 %.
Спалах безробіття у 90-х роках минулого століття негативно позначився на споживанні. Технологічний прогрес спричинив зниження вартості виробництва. До того ж, жорстка конкуренція у світі не дає можливості виробникам підвищувати ціни так, як їм заманеться. Американський економіст Гарі Шиллінг у своїй книзі "Дефляція" ("Deflation") пророкує, що в Америці протягом наступного десятиріччя щорічно рівень споживчих цін буде знижуватися в середньому на 1-2 %. При цьому слід пам'ятати, що дефляція небезпечна у разі, коли вона спричинена різким падінням попиту, надлишковим виробництвом і зниженням пропозиції капіталу. Окрім того, дефляція збільшує реальну вартість боргових зобов'язань, що спричиняє банкрутство та неспроможність банків. Дефляція особливо хворобливо позначається на дебіторах. За умов дефляції інструменти монетарної політики стають неефективними.
Для визначення рівня дефляції слід використовувати такий індикатор, як дефляційний розрив (нестача сукупних витрат за рівня національного доходу, що відповідає повній зайнятості). При цьому для чіткої характеристики ситуації, що складається, слід розрізняти категорії дефляція і дезінфляція. Дефляція передбачає стійке падіння загального рівня цін на товари та послуги, а дезінфляція — зниження цін у будь-якій окремій галузі народного господарства.
Про дієвість жорсткого контролю над рівнем інфляції яскраво свідчить досвід нових індустріальних країн. Так, наприклад, за 1961—1991 pp. середньорічний приріст індексу споживчих цін у Південній Кореї становив 12,2 %; Малайзії — 3,4 %; Сінгапурі -3,6 %; Тайвані — 6,2 %; Таїланді — 5,6 %; Гонконгу — 8,8 % (1972— 1991 pp.); Індонезії — 12,4 % (1969—1991 pp.).
Водночас не можна ігнорувати той факт, що зниження в Україні рівня інфляції відбувалося за умов тривалого падіння виробництва ВВП. Досвід східноєвропейських країн з перехідною економікою свідчить, що зниження рівня інфляції у них відбувалося одночасно із зростанням реального ВВП.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оцінювання безпеки інфляційних процесів“ на сторінці 2. Приємного читання.
