Розділ «2.3. Ресурсна складова перспективних геоекономічних позицій пострадянських країн»

Досвід нових індустріальних країн, КНР, Індії, деяких нових учасників ЄС із Центральної Європи свідчить про те, що суттєвого зміцнення геоекономічних позицій у сучасному світі можна досягти лише шляхом перебудови національних економік на інноваційних засадах, орієнтації на виробництво та експорт продукції високих технологій. На жаль, обрана майже всіма країнами СНД "наздоганяюча" модель розвитку не розв'язує цієї проблеми. Найбільші можливості має Російська Федерація з її розгалуженою комплексною структурою промисловості, накопиченими значними валютними запасами, ще не втраченим потенціалом науково-технологічних розробок. Однак високі технології у РФ широко використовують лише у двох сферах - космічній та виробництві озброєнь, за вивезенням яких вона є одним із трьох найбільших експортерів світу. Нині посилилася увага державних органів до фінансування російських науково-технічних розробок, у т. ч. у межах державних проектів, шляхом створення (на конкурсній основі) зон високих технологій та посилення конкуренції між інститутами і ВИЗ за отримання державних грантів.

Важливе значення для впровадження інноваційної моделі розвитку на основі високих технологій може мати накопичений завдяки високим цінам на енергоносії Стабілізаційний фонд РФ, який можна було б використати для широкомасштабної закупівлі за кордоном найновіших патентів та устаткування, масового (як це зараз здійснює Китай) навчання у передових країнах сучасних менеджерів, науковців та технологів. Однак валютні кошти Стаб-фонду є переважно резервом на випадок суттєвого зниження світових цін на енергетично-сировинні товари, вони не перебувають в обігу, хоча їх почали використовувати для стабілізації російської економіки в умовах сучасної світової економічної кризи). Тому "китайсько-індійську" модель суттєвого посилення геоекономічних позицій Росії не можна брати до уваги, на геоекономічній карті світу вона претендує лише на позиції "енергетичної наддержави" з поступовим зменшенням умов для цього внаслідок вичерпування невідновлюваних природних ресурсів.

Наміри у посиленні інноваційної складової у національній економіці проголошують майже всі країни СНД, частково їх здійснюють за рахунок створення спільних підприємств із тими іноземними інвесторами в обробній промисловості (в Узбекистані - авто підприємства "УзДЕУавто" та "Самкочавто", в Казахстані - філії ТНК "Самсунг", "Філіпс" та деякі нідерландські корпорації тощо), які використовують дешевші робочу силу та сировину цих нових незалежних держав. Певним успіхом у налагодженні високотехнологічного виробництва характеризується створення у Вірменії підприємств з обробки дорогоцінного каміння - в експорті цієї країни алмази мають одне з перших місць. Водночас поодинокі факти не свідчать про ґрунтовне використання можливостей сучасних високих технологій - основу виробничого потенціалу цих країн становлять виробничі потужності індустріальної стадії економічного і технологічного розвитку, що впливає Й на зниження їх позицій у світовому геоекономічному рейтингу.

До цього часу Україна екстенсивно використовує лише вигідне географічне положення на перетині транспортних потоків між Західною Європою, Росією та іншими євразійськими державами. На зацікавленості європейської спільноти у співробітництві з Україною як найбільшим на континенті транзитом наголошувалося у Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України (1999)1. У документах ЄС, підготовлених у 2003-2009 рр. матеріалах зі співробітництва з Україною за програмами "сусідства" таких висновків уже немає, що свідчить про зниження Інтересу західних партнерів до зазначених у Спільній стратегії геоекономічних переваг України. Крім того, тимчасове припинення транзиту газу до Європи у січні 2009 року закріпило за Україною і Росією імідж ненадійних партнерів у гарантуванні енергетичної безпеки цього континенту.

Екстенсивно використовують залишений із часів СРСР потужний металургійний комплекс України, продукція якого стабільно посідає перше місце в українському експорті. Наочним свідченням цієї екстенсивної моделі ствердження у геоекономічному світі є сучасна схема "великий імпорт енергоносіїв - їх використання в металургії та інших енерго - та сировинноємних галузях-домінування експорту продукції саме цих галузей". Така схема перетворює національну економіку на вразливу щодо Росії та інших постачальників енергетичних та сировинних товарів, а орієнтація на експорт чорних металів та напівфабрикатів із них не збігається з довгостроковими прогнозами структурних зрушень у міжнародній торгівлі.

Високотехнологічне використання металургійного профілю країни пов'язане лише з експортом металоємної важкої військової техніки, завдяки якому Україна спромоглася зберегти позиції у десятці найбільших постачальників зброї у світі.

Необхідно перейти до інноваційної моделі розвитку української економіки зі зростанням у її складі високотехнологічної продукції. Для цього в Україні існували набагато більші потенційні передумови в науково-технологічних, кваліфікаційно-кадрових та виробничих ресурсах порівняно з більшістю держав Центрально-Східної Європи та СНД, Китаєм та Індією. Ці передумови залишаються, хоча їх порівняльний потенціал поступово зменшується у зв'язку із популяризацією використання інновацій конкурентами. Формальне визнання урядовими та бізнесовими структурами факту обов'язковості інноваційної перебудови української економіки не позначилося на господарській політиці держави. Усі заходи у цьому напрямі є не стільки реальною, скільки імітаційною діяльністю. Численні закони, укази та нормативні акти органів законодавчої та виконавчої влади щодо стимулювання інновацій, перевірені світовою практикою форми високотехнологічного розвитку (спеціальні економічні зони, технопарки) не справили того ефекту, якого очікували. Економічний механізм української економіки не сприймає найновіших технологічних розробок та методів менеджменту, його перебудування можливе лише шляхом цілеспрямованої, поступової та довгострокової політики, що не забезпечується в умовах перманентного протистояння провідних політичних сил країни.