Розділ «1.3. Метасистемні особливості формування геоекономічного простору розвитку»

Важливим моментом теорії Н. Лумана є його висновок про поліконтекстуальність змісту кожного соціального утворення, тобто змісти так само численні, як і відповідні їм соціальні системи, і жоден з них не володіє статусом єдиного, споконвічного. За такого підходу система не здатна заперечувати аутопойесис іншої системи, оскільки кожна система сприймає предмети лише відповідно до властивого їй і тільки їй змісту. На думку Лумана, світ взагалі не має центру, а також міцної основи, тому системи приречені на постійний розпад і нове самовідтворення. Дійсний результат діяльності систем він убачав у тому, що вони зумовлюють зв'язок розпаду з відтворенням.

Н. Луман прагнув до більш послідовної реалізації методології функціоналізму шляхом його своєрідної радикалізації. Він вважав, що необхідно, по-перше, відмовитися від будь-якого теологічного мислення, тобто від пошуку кінцевої мети, до якої спрямовані всі дії системи (навіть власне її існування). По-друге, облишити спроби встановити, з одного боку, детермінованість будь-яких подій, а з іншого - здатність певних структур виконувати певні дії. Замість вивчення казуальних (причинних) зв'язків Н. Луман запропонував пошук функціональних еквівалентів. Критикуючи Т. Парсонса, для якого структура щодо функції є первинною і основною1, Н. Луман визначав функцію як первинну. Він пропонував представляти структури у вигляді проблем, тобто з'ясовувати не якими є їх функції, а які структури могли б виконати певну функцію. Отже, кожна структура може бути замінена іншою структурою, еквівалентною цій функції; не структурний функціоналізм, а функціональний структуризм є основною методологічною вимогою його концепції.

Для оцінювання перспектив розвитку геоекономічного простору, ґрунтуючись на основних положеннях системної теорії Н. Лумана, слід враховувати певні тенденції. Геоеконо-мічний простір розвитку буде формуватися в контексті дотримання загальносистемного закону необхідного розмаїття. Вихідним положенням у цьому разі стає формування такої антропоцентричної економіки, яка ґрунтується на критерії людинорозмірності господарської діяльності. Процес формування необхідного розмаїття в геоекономічному просторі супроводжується Його системною диференціацією, тобто відмінностями національних економік, великих регіональних економічних систем, а також локальних територіальних економік. Віддиференційовані економічні системні утворення будуть всіляко намагатися розвивати свою природну властивість самовідтворення, яка і є змістом системної конкурентоспроможності, а отже, і конкурентної боротьби.

Сучасні економічні теорії

Сучасні економічні теорії краще розглядати у певній послідовності. Спочатку теорії, які відображають вплив людської сутності на формування економічних систем, потім теорії, які розкривають умови формування економічних систем, а тоді теорії, що рефлектують особливості функціонування економічних систем.

Групі теорій, які відображають вплив людської сутності на формування економічних систем, присвячені дослідження таких Нобелівських лауреатів, як Г. Мюрдал, В. Сміт, Дж. Стігліц, Дж. Акерлоф, Д. Канеман, які акцентували на поведінковій парадигмі ринкових відносин, що допускає, замість раціональності, розмаїття поведінки учасників ринку, який формується на основі досягнень когнітивного і соціально-психологічного аналізу ситуації. Заслуговує на увагу важливе зауваження Г. Мюрдаля про те, що під час дослідження країн, які розвиваються, наука ігнорує неекономічні фактори, такі як традиційні установки населення, соціально-економічна стратифікація й інститути, які склалися історично. Значною мірою це пов'язано з тим, що на сприйняття людиною повідомлень мають сильний вплив т. зв. фрейми, а саме додаткові відомості, які супроводжують основне повідомлення і створюють певний фон сприйняття.

Теоретичні погляди на формування сучасної економічної науки пов'язані з дослідженнями Р. Фріша, К. Ерроу, Д. Норда, частково Ж. Дебре, Дж. Кейнса, для яких центральною була теорія колективного вибору. У своїй Нобелівській лекції Р. Фріш писав: "Моя мета полягає в тому, щоб підняти економічне планування на більш високий рівень домагань, на рівень одного зі стовпів життєздатності демократії, де існують не лише формальна виборча система, т. зв. свобода слова і вільна преса, а й демократія, яка є живою, тобто може залучати якомога більшу кількість громадян до активної участі в житті малих громад на місцях одночасно із залученням її до активної участі у справах нації загалом".

До групи сучасних досліджень, які відображають рефлексію особливостей функціонування економічних систем, належать праці Нобелівських лауреатів Г. Саймона, Д. Норда, Т. Шульця, Дж. Неша, Дж. Харшані, А. Сена, присвячені двом основним аспектам теорії ігор. Перший аспект - визнання складності формалізації різноманітної реальності, оскільки вона, з одного боку, являє собою яскраве переплетіння суттєвих і несуттєвих факторів, а з іншого - сприймається в умовах неповноти й асиметричності інформаційного потоку, які загалом ускладнюють вибір раціональних шляхів економічного розвитку. Другий аспект стосується концепції суспільного вибору щодо компліментарності формальних і неформальних методів обґрунтування прийняття рішень.

Розглянуті вище тенденції розвитку світової економіко-теоретичної думки частково прямо, частково опосередковано підштовхують до необхідності переосмислення такого важливого фактора, як процес інституціоналізації шляхів суспільного розвитку і вияву у зв'язку з цим ролі держави.

Аналізуючи теоретичні погляди Нобелівських лауреатів, можна стверджувати, що всі вони різною мірою наголошують на значущості фактора інститутів і усталених правил поведінки в економічному і соціальному житті загалом. Відмінності у поглядах, частіше за все, не повністю усвідомлені, простежуються не за критерієм значущості, а за критерієм достатньої підстави. Звичайно, інститути становлять інтерес, перш за все, як особливий економічний ресурс. У зв'язку з цим економічний процес доцільно розглядати з позицій єдності двох взаємопов'язаних сторін - ресурсно-технологічної та інституційної.

І якщо з ресурсно-технологічного погляду економіка є системою способів поєднання ресурсів для виробництва благ і послуг, то інституційний аспект економіки у найзагальнішому вигляді являє собою механізм соціального й екологічного упорядкування економічних дій.

Значна роль у межах інституціоналізації економічної діяльності належить способам соціального впорядкування дій, які ґрунтуються на рольових відносинах, що досить повно враховують фактор мотивацій суб'єктів господарювання.

У цьому разі кожний із суб'єктів пристосовується до загальновизнаної, соціально апробованої моделі власної поведінки. Так реалізуються взаємні очікування, і завдяки цьому постійно відтворюється здатність до співробітництва, яка в економічному просторі становить основний ресурс, що виробляє інституційна структура. Він є істотною частиною людського капіталу, оскільки стосується фундаментального аспекту, пов'язаного з процесами до раціонального забезпечення узгодженості.

З інституційних позицій переваги ринкової економіки забезпечують можливість вільного дроблення і переміщення суб'єктами господарювання майнових прав, а також формування високого рекомбінаційного потенціалу, тобто здатності до швидкої перебудови способів виробництва і пропорцій ресурсів, що використовуються.

Водночас ринкова економіка з її тенденцією до експансії в усі сфери соціального життя містить небезпеку порушення балансу спеціалізованих і комплексних ролей в інституційній структурі суспільства. Противагою у цьому разі є вісь: держава - інститути самоорганізації населення (сім'я, малий бізнес, у т. ч. кооперація, місцеві союзи самоуправління та ін.). У розвитку таких інститутів і їх діяльності інтерес приватного власника справді виконує позитивну функцію, однак не стільки економічну, скільки соціальну3.

Погляд на економіку як на інституційний процес стосується проблеми розгортання інституційного ресурсу у напрямі досягнення певного позитивного динамізму в економічних системах за рахунок формування неявних меж, які забезпечують запобігання переродженню системної функції в дисфункцію. Важливим стає розуміння ефективності розвитку не з кількісних позицій, а з ціннісно-правових, які повною мірою відображають системно виправдані межі економічних дій.

Від індивідуалізму до корпоративізму

Розвиток геостратегічного простору потребує застосування мета принципу організації економічної системи, пов'язаного з корпоративізмом. Корпоративний спосіб організації економічної діяльності в межах відносин, обумовлених фінансомікою, дав змогу сконцентрувати великі капітали в розпорядженні невеликої кількості суб'єктів. Великі організаційні системи здійснюють суттєвий тиск на господарюючі суб'єкти, які оперують капіталами середнього і дрібного масштабу, часто блокуючи процес їх саморозвитку, тому стає очевидним придушення принципу індивідуалізованого розв'язання господарських проблем при формуванні цілісного геоекономічного простору. Для розв'язання цього протиріччя необхідно принцип корпоративізму поширити на всі рівні господарської діяльності, тобто категоріально винести його на мета системний рівень, а процес трансформації геоекономічного простору розглядати з погляду діяльнісно-імперативних корпоративних можливостей.

Для того щоб геоекономічний простір почав функціонувати в корпоративній парадигмі, необхідно здійснити еволюційний перехід, за якого в основу економічної діяльності буде покладено не жорстко детерміновані системні цілепокладання, орієнтовані на досягнення людинорозмірності господарської діяльності, його системної диференціації і самостного розрізнення, а також само відтворення від диференційованих системних утворень.

Як зазначають деякі автори1, ідея корпоративізму вимагає синтезу знань, які забезпечують розвиток контрактних, договірних відносин між людьми, перш за все, крізь призму взаємовигідного обміну. А це, у свою чергу, передбачає цілеспрямоване формування особливого інституційного середовища діяльності економічних суб'єктів, яке реально сприяє досягненню компромісу між інтересами кількох сторін корпоративних відносин. При цьому перспективними є т. зв. креативні форми корпоративних систем.