Рис. 11.1. Пряме та дифузне сонячне випромінювання
Пряме сонячне випромінювання відповідає тому випромінюванню, що вимірюється на земній поверхні перпендикулярно їй за виключенням дифузного випромінювання.
Дифузне випромінювання відповідає випромінюванню, що розсіюється на частинках атмосфери або відбивається від них.
Пряма сонячна інсоляція дорівнює сонячній сталій за винятком втрати на поглинання та розсіювання. Сонячна стала залежить від відстані між Сонцем та Землею, сонячних циклів; втрати сонячного випромінювання залежать від часу дня (кут підняття Сонця), хмарного покриву, вмісту вологості та різних забруднювачів.
Випромінювальні властивості Сонця описуються рівнянням:
(11.1)
де – сумарна енергетична освітленість сонячним випромінюванням земної поверхні, Вт/м2;
- енергетична освітленість земної поверхні прямим сонячним випромінюванням, Вт/м2, а
– те ж, але дифузним сонячним випромінюванням, Вт/м2.
Середні значення сумарної енергетичної освітленості та за рахунок дифузного сонячного випромінювання становлять: = 900 Вт/м2;
= 200 Вт/м2 (чисте небо);
=800 Вт/м2;
= 350 Вт/м2 (небо наполовину покрито купчастими хмарами);
= 300 Вт/м2 (небо повністю покрито хмарами) [Guyot, 1998].
Сонячна інтенсивність розподіляється так: 19 % прямого сонячного випромінювання поглинається атмосферою, зокрема такими газами як озон, двоокис вуглецю, водна пара, кисень, азот; 20 % сонячного випромінювання відбивається хмарами; 6 % розсіюється атмосферою; 4 % відбивається земною поверхнею; 51 % поглинається земною поверхнею (грунтом та водою), після чого це випромінювання з'являється у вигляді латентної теплоти (23 %), відчутної теплоти (7 %), інфрачервоного випромінювання земної поверхні (21 %). Близько 23 % становить дифузне сонячне випромінювання. На інтенсивність сонячного випромінювання впливають пора року, час доби, широта, відстань між Сонцем та Землею, поглинання сонячного випромінювання земною атмосферою.
Спектральний склад сонячного випромінювання
Спектр сонячного випромінювання становить 200-5000 нм; максимум випромінювання припадає на 500 нм. Спектр сонячного випромінювання, який досягає земної поверхні складається з ультрафіолетової (100-400 нм), видимої (380-760 нм) та інфрачервоної (більше 760 нм) частин (табл. 11.1). На ультрафіолетову частину спектра припадає 5 %, на видиму 35 % і на інфрачервону – 60 % сонячного випромінювання.
11.1. Діапазони спектра оптичного випромінювання
| Діапазон довжин хвиль, нм | Спектральна область випромінювання |
| Ультрафіолетова область: | |
| 100-280 | УФ-С |
| 280-315 | УФ-В |
| 315-380 | УФ-А |
| Видима область: | |
| 380-440 | фіолетове світло |
| 440-495 | синє світло |
| 495-580 | зелене світло |
| 580-640 | жовте світло |
| 640-760 | червоне світло |
| Інфрачервона область: | |
| 760-2500 | близька |
| 2500-25000 | середня |
| 25000-500000 | далека |
Періодичність сонячного випромінювання
Циклічні зміни сонячної активності відомі як сонячні цикли. Розрізняють сонячні цикли з періодичністю 11, 22, 87, 210 та 2300 років.
Атмосферне випромінювання
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Методи вимірювання параметрів навколишнього середовища» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРИРОДНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
