Щодо сучасної природничої та психолого-педагогічної літератури, зауважимо те, що обґрунтовано й психологію середовищ, які діють (впливають) на освіту дітей вже з дошкільного віку. Скажімо, виокремлення природничого (натурального), супільного і культурного середовища (довкілля) пропонується дослідниками розглядати дещо конкретніше. Скажімо так: біотичне, абіотичне, суспільне, культурне, що, загалом, уможливлює контрольований і педагогічно спрямований процес реалізації виховної мети (однієї чи кількох) унаслідок тривалого впливу природничих, культурних і суспільних факторів на особистісний розвиток дитини.
Для порушеного нами аспекта діяльності сучасних ДНЗ України, не менш важливою є типологія виховних середовищ з опертям на їхню територіальну (регіональну) специфіку. Маємо на увазі увиразнення середовищ і в сільській місцевості, які є досить традиційними і суттєво різняться з промисловими регіонами чи середовищем великого міста. Зазвичай континуум цієї типології передбачає поділ на село-місто, тобто середовище, яке є домінуючим у формуванні картини Світу кожного вихованця.
Як відомо, осередки, якими наповнене те чи інше середовище впливають на дітей безпосередньо та опосередковано, що також вирішальним чином залежить від дидактичної мети і освітніх завдань. Отож, все що оточує дитину поза межами дому, ДНЗ, прилеглої до них території є не менш важливим у таких вимірах: індивідуальне середовище (квартира, дім, ДНЗ), подвір'я (частина подвір'я), прибудинкова територія, мікрорайон (за місцем проживання чи розташування ДНЗ), ціле місто (містечко, районний центр, обласний центр, столиця); місто (село) – певна місцевість із притаманним для неї краєвидом, який виховує, впливаючи на дитину змістом природи, матеріальними витворами майстрів та інших цінностей. Урахування такої специфіки середовища є важливим з точки зору ситуативного чи сталого впливу на вихованців. Окрім цього, його механізми увиразнюють силу впливу сім'ї, родини, однолітків, сусідів на діяльність з дітьми.
Узагальнення вище зазначеного дає підстави для формування змісту виховного середовища, як частини оточення вихованця і “цілого світу”, в якому він живе; яке утворено з низки екологічних чинників безпосереднього (опосередкованого) впливу на дитину, забезпечуючи очікувані результати. Наголошуючи на екологічних чинниках середовища, маємо на увазі не лише впорядкованість його структури, а й те, що детальні його складники утворюють неподільну цілісність із зовнішніми умовами для виховання. Слід пам'ятати, що кожна дитина теж є частинкою свого середовища, в тому числі виховного: дитина – член сім'ї – член родини (об'єднаний різними зв'язками з іншими членами) – член групи ДНЗ (укладає взаємовідносини з однолітками і з старшими дітьми) і т.д. Специфіку виховного середовища слід убачати в тому, що незалежно від закладів формальної освіти (ДНЗ, школа, організації й природоохоронні товариства тощо), воно чинить виховний вплив на особистість, залишаючи в психіці незгасні сліди. Не страшно, що дитина відразу їх не відтворює, можливо для певного етапу виховання вони не є важливими, але згодом вони дадуть поштовх для пізнання і його очікувані результати вплинуть на особистісний розвиток і освіту дитини та відтворяться у її почуттях і поведінці.
Організацію проекологічної освіти дітей дошкільного віку слід будувати на основі системного підходу, який однаково важливий і для особистості, і для середовища оскільки реляції між ними досить змінні упродовж усього часу перебування вихованців у ДНЗ. Відтак, педагогу в дошкільному закладі слід актуалізувати, насамперед, взаємозв'язки і взаємозалежності, які формуються між дитиною та її найближчим оточенням – мікросистемою. Це: сім'я, родина, дошкільний навчальний заклад, гуртки, студії, ігрові майданчики та ін. Мезосистему, відповідно, творить сукупність таких макросистем, водночас і реляції батьки-педагоги. Що ж до екзосистеми, то її чинники впливають на дитину досить опосередковано, для прикладу – засоби масової інформації, заклади, в яких працюють батьки дітей та дорослі, з якими вони там налагоджують спілкування, беруть участь у спільних з ними заходах тощо. І насамкінець – макросистема, яка складається із загальної суспільної культури та утверджених цінностей, що регулюють природокористування у кожній певній країні.
Так вибудувала на основі системного підходу модель проекологічної освіти дітей уможливлює донесення до кожного вихованця усталених і суспільних норм і правил взаємодії з природнім середовищем. Його структуру, як і кожен її окремий елемент слід аналізувати залежно від певної освітньої ситуації з опертям на етнічні та загальнонаціональні традиції природокористування. Розглядаючи питання підвищення якості проекологічної освіти, модернізації усталених ековиховних моделей діяльності сучасних ДНЗ, слід брати до уваги і ті зміни, які відбуваються у політиці природокористування в руслі суспільних трансформацій. Загалом, вони посилюють увагу не лише до екологічного, а й до інших складових загальної теорії й практики виховання особистості. Виховний вплив природного середовища поліфункціональний, відповідно, його проекологічний аспект інтегрується з валеологічним, морально-естетичним, трудовим та іншими.
Життєвий простір дитини дошкільного віку: екологічний вимір
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Еко-око: дошкільник пізнає світ природи» автора Лисенко Н.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ПРОЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ДІТЕЙ У ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ“ на сторінці 2. Приємного читання.
