Розділ «ЧАСТИНА 5. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА»

Вторинні матеріальні ресурси - це відходи виробництва і споживання, що на даному етапі розвитку науки і техніки можуть бути використані в народному господарстві.

Вторинні матеріальні ресурси поділяються на використовувані і невикористовувані.

До невикористовуваних вторинних матеріальних ресурсів відносять відходи, що не знаходять застосування через відсутність капіталовкладень для їхньої переробки, відсутності споживача продукції або через не розробленість технології переробки.

Одним із резервів підвищення ефективності суспільного виробництва с використання побічних або побіжних продуктів, які (на відміну від відходів) можуть бути застосовані без доробки і переробки.

Утилізація відходів - від латинського utilis - корисний - означає залучення їх у нові технологічні процеси з метою одержання корисного продукту. Тобто використання відходів як вторинної сировини, палива, добрива, будівельних матеріалів або з іншою метою.

Варто розрізняти поняття »утилізація» відходів, »реутилізація» або »рециркуляція».

Рециркуляція відходів - це їхнє багаторазове використання після переробки (металевий брухт, макулатура, склобій, мастила і т.д.).

Іноді зустрічається термін »знешкодження відходів» технологічний процес або їхня сукупність, у результаті якого токсичні речовини (або група речовин) перетворюються в пстоксичні сполуки, що не розкладаються.

Утилізація відходів у видобувній промисловості.

Найбільші обсяги відходів накопичуються у видобувній (вугільні терикони, відвали порожньої породи) і переробній промисловості (особливо в металургії і хімічній промисловості). Чималу питому вагу серед них займають побутові підходи, які важко утилізуються; відходи сільськогосподарського виробництва (свиноферм).

Під час видобутку вугілля щорічно на поверхню з надр піднімають близько 1 млрд м3 порожньої породи. З неї утворюють терикони, які займають тисячі гектарів родючої землі. Терикони »палають», утворюють хмари диму.

З видобутком донецького вугілля кількість відходів порожньої породи щорічно зростає на 10% через роботу на більшій глибині з менш потужними вугільними пластами. Ці відходи можна використовувати для заповнення порожнеч вироблених шахт, при виробництві будівельного матеріалу, мінеральних добрив, у дорожньому будівництві.

Для дорожнього будівництва придатні 70% пустих порід, для виробництва цементу - 24%, щебеню - 30%, кераміки - 16%, силікатної цегли - 10%. Проте, поки використовується не більше 5% подібних відходів.

Зниження матеріалоємності продукції може також відбуватися за рахунок зменшення втрат під час видобутку і збагачення руд.

При розробці Криворізького залізорудного родовища втрачається 8-8,5 млн т сировини в надрах.

Зниження втрат руди на 1% забезпечує приріст запасів більш ніж на 500 тис. т за рік без витрат на розвідку, проходку гірських виробіток, придбання устаткування.

Великі резерви зниження втрат металу можуть бути досягнуті при збагаченій руди. На шести гірсько-збагачувальних комбінатах України щорічно з відходами губиться до 25% заліза. На Камиш-Бурунському ГЗК в Керчі - до 30%. У Нікопольскому марганцевому басейні у відходах збагачення втрати марганцю складають 27%.

Великі втрати заліза пояснюються наявністю в рудах слабомагнітних матеріалів (гематиту, маргіту та ін.), що при сучасних технологіях збагачення не можуть бути використані й ідуть у відвали. Втрати магнітного заліза складають 60%.

Значні обсяги газоподібних і твердих відходів утворюються в теплоенергетиці. Так, при згорянні вугілля, утворюється окис кальцію - погашене вапно, що може застосовуватися для вапнування кислих (підзолистих) грунтів.

За одну добу роботи ТЕС спилює до 10 тис. т вугілля, після чого запишається 1 тис т шлаку і золи. На Прибалтійській ДРЕС в Естонії, що працює на горючих сланцях, щорічно утворюється більш ніж три мільйони тонн золи, 55% якої використовується вдруге в сільському господарстві для вапнування грунтів. Ця зола багата окисами кальцію, магнію, калію і фосфору. При внесенні таких добрив у грунт середня врожайність зернових культур в Естонії підвищується у 2 рази. Проте, незважаючи на явну економічну вигідність такого застосування даних відходів, Прибалтійська ДРЕС зазнає збитків від утилізації золи, оскільки встановлена ціна на добрива не компенсує витрат на їхнє виробництво.