Розділ 12 СУЧАСНИЙ СТАН І МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Відповідно до визначень Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000— 2016 pp., до елементів національної екомережі загальнодержавного значення належать:

— ключові райони екологічної мережі — природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом, що поєднуються в єдину територіальну систему за допомогою природних коридорів;

— природні коридори — природні або приведені до природного стану ділянки землі чи водної поверхні, які на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечують для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації. До головних природних коридорів віднесено річки Дністер, Південний і Західний Буг, Дніпро та Сіверський Донець;

— відновлювані території, їх виділяють у межах природних комплексів, що зазнали змін під впливом антропогенних факторів або стихійних явищ, і які можуть бути відновленими шляхом здійснення відповідних заходів. Відновлюваними територіями є також еродовані землі, землі, що підлягають рекультивації та залісненню. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі;

— буферні території виділяються з метою попередження негативного впливу господарської діяльності на цінні природні комплекси й об'єкти. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних територій від зовнішніх впливів. Буферна зона — це місцевість із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найцінніші ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного або антропогенного походження;

— сполучні території формуються, якщо територіально не поєднуються складові екологічної мережі. Вони поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичним матеріалом.

Природний регіон — це природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними й іншими ознаками, що має типові й унікальні природні комплекси, різноманітний рослинний1 і тваринний світ і відіграє регіональну екостабілізуючу роль.

До природних регіонів національної екомережі України, що матимуть загальнодержавне значення, належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття з Опіллям, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровський край, Полісся, Східне Полісся, Подільська височина, Середнє Придніпров'я, долина Сіверського Дінця, Донецький кряж і Приазовська височина, Дніпровсько-Молочанське межиріччя, Пониззя долини Дунаю, Азовське море та Північно-східний шельф Чорного моря. Для цих регіонів визначено основні складові у вигляді існуючих і перспективних національних природних парків, природних і біосферних заповідників (табл. 12.4).

Таблиця 12.4. Основні елементи національної екологічної мережі

загальнодержавного значення*171

*171: {Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – 8 листопада. - № 207. – Дод. 6. – С. 17.}

Продовження табл. 12.4.

Закінчення табл. 12.4.

Як видно з таблиці 12.4, серед основних природних коридорів України вирізняють такі:

— широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру – Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий);

— меридіональні природні коридори, які просторово обмежені долинами великих річок – Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного та Південного Бугу, Сіверського Дінця, що об'єднують водні та заплавні ландшафти – шляхи міграції численних видів рослин і тварин;

— окремий природний коридор, який має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, оточує територію України з півдня.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом створюють ключові райони екологічної мережі. Відновлювані, буферні та сполучні території набувають статусу територій, що особливо охороняються, тобто в порядку, визначеному законодавством.

Щоб виконати Програму в період до 2015 p., потрібно створити 29 національних природних парків, сім біосферних заповідників, розширити межі трьох природних і трьох біосферних заповідників, п'яти національних природних парків (табл. 12.5а), б)). На сьогодні в Україні є 4 біосферних резервати, 17 природних заповідників і 12 національних природних парків. Загальнодержавна програма формування національної екомережі передбачає підготовку заявок щодо визнання цінностей природних територій України, насамперед у межах її природно-заповідного фонду, на міжнародному рівні, складання національного переліку об'єктів природної спадщини. Мають бути підготовлені подання на міжнародне визнання нових біосферних заповідників, внесені пропозиції до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення європейського переліку біосферних резерватів, Смарагдової мережі Європи та для нагородження природоохоронних територій Європейським дипломом.

Таблиця 12.5 а) Перспективи формування національної екомережі України*172