Розділ 12 СУЧАСНИЙ СТАН І МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Парками — пам'ятками садово-паркового мистецтва називаються найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони й використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Наприклад, "Софіївка" в м. Умань, "Олександрія" в м. Біла Церква та ін.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються для збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, дослідження навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники формуються на основі природних заповідників, національних природних парків за умови, що до їх складу входять території й об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і вони належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників*161. Кожен біосферний резерват має виконувати такі основні функції:

*161: {Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 34. — Ст. 17.}

— зберігати і захищати генетичні ресурси, види, екосистеми і ландшафти;

— активно сприяти сталому розвиткові на основі відповідного наукового та матеріально-технічного забезпечення;

— підтримувати проекти з освіти та навчання, проводити наукові дослідження та моніторинг на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Для біосферних заповідників встановлюються диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з їх функціональним зонуванням, тобто виділяються такі функціональні зони:

1) ядро у або заповідна зона — території, призначені для збереження і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світів; режим цієї зони визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

2) буферна, до якої належать території, виділені з метою запобігання негативному впливові на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається згідно з вимогами, встановленими для охоронних зон природних заповідників;

3) перехідна, або зона антропогенних ландшафтів — території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Створення біосферних заповідників для спостереження" вивчення та контролю за станом і антропогенними змінами природного середовища в межах планети почалося в 70-ті роки XX ст. за ініціативи ЮНЕСКО, ЮНЕП і МСОП.

Концептуальні засади організації та функціонування біосферних резерватів мають наукову і практичну значущість для розробки концепції моделі переходу України на принципи сталого розвитку. З 1970 р. у всьому світі з ініціативи ЮНЕСКО виконується міжнародна програма "Людина і біосфера" (МАВ, від. англ. МАВ — Man and Biosphera), тобто здійснюються комплексні багаторічні дослідження впливу людства на біосферу та зворотної дії змінених біосферних процесів на здоров'я людини. Ця програма включає 75 наукових проектів спільних досліджень, що виконуються більш як у ЗО країнах світу. На сьогодні понад 90 країн почали виконувати програми МАВ, створивши національні комітети, які організовують відповідні дослідження. У грудні 1973 р. при Академії наук України сформували Національний комітет МАВ України.

У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 14 грудня 1999 р. зазначено, що рішення про створення біосферних заповідників приймаються з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна (ст. 53). Нині в Україні створено такі біосферні заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський і Дунайський.

Показники площі земельних угідь територій та об'єктів ПЗФ України та їхня частка (у відсотках) від загальної площі країни, відповідно до Загальнодержавні Програми формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 pp. (затверджена 21 вересня 2000 p.), наведено у табл. 12.2.

Станом на 1 січня 2004 р. у складі природно-заповідного фонду України було 7120 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га, що становило 4,5 % території країни*162. Слід зазначити, що за період із 1992 р, площа ПЗФ збільшилася майже удвічі в основному у зв'язку з відносно новими категоріями природоохоронних територій — біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків (табл. 12.3). Триває реалізація Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні "Заповідники", затвердженої Постановою Верховної Ради України 22 вересня 1994 р.

*162: {Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 році та пріоритетні завдання на 2004 рік. — С. 27.}

Таблиця 12.2. Охоронні території й об'єкти ПЗФ України*163

*163: {Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – 8 листопада. - № 207. – Дод. 2. – С. 13. }

Площі територій та об'єктів окремих категорій у природно-заповідному фонді України мають такі параметри: природних заповідників — 6 %, біосферних заповідників — 8, національних природних парків — 22, заказників — 38, пам'яток природи — 1, регіональних ландшафтних парків — 21, заповідних урочищ — 3, штучно створених об'єктів ПЗФ (ботанічних садів, зоологічних парків, дендрологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва) — 1 %. Частка площ ПЗФ істотно відрізняється від площ адміністративних одиниць ("відсоток заповідності") (рис 12.2).

Таблиця 12.3. Зміни кількості та площі об'єктів ПЗФ України за період із 1992