Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля

Кредитування і контроль

Управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля здійснюється з метою підтримання загального рівня ризику кредитного портфеля у встановлених допустимих межах і забезпечення запланованого рівня дохідності кредитної діяльності банку.

Основні методи управління кредитним ризиком нарівні кредитного портфеля наведено на рис. 5.3.

Класифікація методів управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля

Рис. 5.3. Класифікація методів управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля

Метод диверсифікації кредитного портфеля полягає в розміщенні кредитних ресурсів серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за певними характеристиками (статус, форма власності, обсяг валового доходу, розмір капіталу та ін.), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Виокремлюють три види диверсифікації: галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація передбачає розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Вибір пріоритетних галузей для кредитування повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень, що дає змогу знизити загальний рівень ризику кредитного портфеля банку. Найкращий результат досягається у випадку кредитування позичальників, які здійснюють свою діяльність у галузях із протилежними фазами коливань ділового циклу. В цьому випадку результати їх діяльності різною мірою залежать від загального стану економіки. Так, якщо одна галузь перебуває на стадії економічного зростання, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. За таких обставин підвищення ризику за однією групою позичальників компенсується зниженням ризиковості за іншою групою, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

Географічна диверсифікація полягає в розміщенні кредитних ресурсів між позичальниками, які здійснюють свою діяльність у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Використовувати географічну диверсифікацію для зниження кредитного ризику мають змогу лише великі банки, з розгалуженою мережею філій як у країні, так і за кордоном. У цьому випадку підвищення ризиків в одних регіонах компенсується їх зниженням в інших. Метод географічної диверсифікації допомагає нівелювати вплив кліматичних і погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників, що здійснюють свою діяльність у різних регіонах.

Банки, що не мають розгалуженої мережі філій, метод географічної диверсифікації використовують здебільшого у процесі формування портфеля цінних паперів, що дає змогу знизити загальний кредитний ризик банку.

Портфельна диверсифікація означає розміщення кредитних ресурсів між різними категоріями позичальників, які класифікуються за статусом, за розміром капіталу, обсягами валового доходу тощо. В цьому випадку для зниження кредитного ризику банк надає кредити фізичним особам, підприємствам малого та середнього бізнесу, великим компаніям, урядовим і громадським організаціям тощо, діяльність яких супроводжується різним рівнем ризику. Так, кредитування малого та середнього бізнесу часто пов'язане з високими ризиками для банку. В цьому випадку банк може диктувати власні умови кредитної угоди, наприклад, вимагати додаткових гарантій за кредитом або встановлювати підвищену відсоткову ставку, чим забезпечується більша дохідність мікрокредитів. І, навпаки, при кредитуванні великих фінансово стійких підприємств кредитний ризик оцінюється як низький, але й дохідність у цьому випадку буде нижчою. Іноді банк для підвищення свого рейтингу може надати кредит відомій у світі компанії за ставкою, яка не принесе йому прибутку, але компенсацією в цьому випадку буде зростання його популярності серед інших клієнтів.

Якщо банки в гонитві за прибутками ігнорують метод портфельної диверсифікації або використовують його неповною мірою, це призводить до підвищення ризиковості їх кредитних портфелів. Наприклад, портфелі, сформовані за рахунок кредитів, наданих підприємствам малого та середнього бізнесу, а також споживчих кредитів характеризуються вищим рівнем дохідності, але й вищим рівнем ризиковості, що може призвести до значних збитків банку у випадку настання кредитного ризику. Використання портфельної диверсифікації допомагає банкам збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля.

Але, зважаючи на певні переваги методу диверсифікації, його слід застосовувати дуже обережно, спираючись перш за все на результати статистичного аналізу і прогнозування, враховуючи можливості банку і рівень менеджменту. Надмірна диверсифікація кредитного портфеля може призвести не до зменшення, а навпаки, до зростання кредитного ризику, адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій та мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації кредитного портфеля, і передбачає зосередження кредитних ресурсів у певних галузях економіки або кредитування певних категорій клієнтів, які характеризуються однаковими особистісними характеристиками (наприклад, юридичним статусом, обсягом валового доходу тощо) або географічним розміщенням. У цьому випадку банк віддає перевагу кредитуванню галузей економіки або певних груп позичальників, які характеризуються підвищеною дохідністю. Як правило, банки концентрують свої кредитні ресурси у таких галузях економіки, як паливно-енергетичний комплекс, оптова та роздрібна торгівля, інвестування нерухомості тощо. Останнім часом банки також віддають перевагу кредитуванню фізичних осіб. Концентрацію, як і диверсифікацію, поділяють на галузеву, географічну і портфельну.

Оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певних груп клієнтів, у структурі кредитних портфелів банків спостерігаються диспропорції у розміщенні кредитних ресурсів, визначені можливостями банків, їх кредитною політикою та ситуацією на кредитному ринку. Водночас, надмірна концентрація кредитного портфеля значно підвищує рівень кредитного ризику, і за цих обставин виникає необхідність визначення верхньої (допустимої) межі концентрації. Як доводить зарубіжний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною зниження фінансової стійкості та банкрутства ряду банків протягом 70-80-х років минулого століття.

Таким чином, одним із завдань керівництва банку е визначення оптимального рівня диверсифікації та концентрації кредитного портфеля з урахуванням кредитної стратегії, можливостей банку і конкретної економічної та політичної ситуації в країні або регіоні.

Встановлення лімітів - це метод управління кредитним ризиком, який полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих кредитів або кредитного портфеля в цілому. Ліміт встановлюється як максимально допустимий розмір кредиту, наданий одному позичальнику чи групі позичальників, і виражається як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунку відносних показників може братися розмір капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюта балансу та інші показники. Наприклад, ліміт може бути встановлений як максимально допустимий розмір кредиту, виданий одному позичальнику в грошовому вираженні, або як максимально допустиме відношення суми кредитів, наданих у певну галузь економіки до загальної суми кредитного портфеля.

Встановлення лімітів кредитування дає банкам можливість знизити втрати від надмірної концентрації кредитного портфеля у певних галузях або за певними групами позичальників, а також диверсифікувати кредитні ресурси і забезпечити сталі прибутки. Як правило, ліміти встановлюються за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямами кредитування, наприклад, максимальна сума довгострокових кредитів, кредитів, наданих в іноземній валюті, кредитів, наданих фізичним особам, тощо.

Крім того, банк встановлює ліміти для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо прийняття рішення про видачу кредиту. Наприклад, встановлюються ліміти, в межах яких рішення про видачу кредиту може приймати працівник або начальник кредитного відділу. У разі перевищення суми кредиту, що надається, розміру встановленого ліміту рішення про видачу приймається кредитним комітетом цього структурного підрозділу банку або підрозділу, що стоїть вище (наприклад, філії, департаменту, головного банку). Тобто лімітування дає змогу обмежити кредитний ризик у межах встановленого ліміту кредитного портфеля для банку, відділення, філії, департаменту тощо.

Обмеження щодо кредитного ризику можуть визначатися банком самостійно згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації або органами банківського нагляду з метою забезпечення інтересів вкладників і кредиторів банку, а також надійності банківської системи в цілому.

В Україні з метою обмеження кредитного ризику банків Національним банком України встановлено такі обов'язкові економічні нормативи.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кредитування і контроль» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

  • Кредитна політика банку

  • Форми забезпечення кредиту

  • Порядок розрахунку ціни кредиту

  • Тема 2. ФОРМИ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

  • Інвестиційне кредитування

  • Приклад

  • Перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні

  • Споживчий банківський кредит

  • Особливості кредитування у формі овердрафту

  • Інші форми кредиту

  • Приклад

  • Приклад

  • Тема 3. БАНКІВСЬКІ РИЗИКИ

  • Зовнішні ризики банку

  • Фінансові ризики банку

  • Функціональні ризики

  • Основні методи оцінки банківських ризиків

  • Організація ризик-менеджменту в банку

  • Тема 4. КРЕДИТНИЙ РИЗИК ЯК СКЛАДОВА БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ

  • Класифікація та оцінка кредитних ризиків банку

  • Тема 5. МЕНЕДЖМЕНТ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

  • Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля
  • Тема 6. УПРАВЛІННЯ ВІДСОТКОВИМ РИЗИКОМ

  • GАР-менеджмент відсоткового ризику

  • Хеджування відсоткового ризику

  • Тема 7. ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК

  • Організація процесу кредитування сільгоспвиробників

  • ОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

  • Підготовка та підписання кредитної угоди

  • Моніторинг кредитних операцій банку

  • Тема 9. ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

  • Оцінка кредитоспроможності позичальника - юридичної особи

  • Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку

  • Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

  • Приклад

  • Тема 10. ПРОБЛЕМНІ КРЕДИТИ І ЗАСОБИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ БЕЗНАДІЙНИХ БОРГІВ

  • Методи управління проблемними кредитами банку

  • Тема 11. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ: ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ ТА АНАЛІЗ

  • Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану

  • Оцінка стану обслуговування позичальником заборгованості за кредитом

  • Класифікація кредитного портфеля

  • Аналіз кредитного портфеля банку

  • Тема 12. СТВОРЕННЯ РЕЗЕРВУ ДЛЯ ПОКРИТТЯ МОЖЛИВИХ ВТРАТ ВІД КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

  • Критерії прийняття забезпечення за кредитними операціями при розрахунку резервів

  • Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики

  • Порядок використання резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій