Розділ «Тема 5. Операції банків із запозичення коштів»

Операції РЕПО - це фінансова операція, що ґрунтується на угоді між НБУ та комерційним банком про продаж - купівлю державних цінних паперів на певний термін із зобов'язанням зворотної купівлі - продажу їх у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за обумовленою ціною.

Така операція складається з двох частин:

- перша частина (стандартне або пряме РЕПО) - це угода щодо купівлі-продажу НБУ у комерційних банків державних цінних паперів. Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО.

- друга частина (зворотне РЕПО) - здійснюється на підставі генеральної угоди щодо продажу НБУ комерційним банкам державних цінних паперів за умовою їх викупу. При цьому НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу.

У договорі про здійснення операцій РЕПО крім інших умов має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії. При цьому учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій, письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені та на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій "прямого" і "зворотного" РЕПО відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

У цілому, НБУ може кредитувати банки через відповідні механізми рефінансування (крім стабілізаційного кредиту), тільки якщо вони дотримуються наступних вимог:

- термін діяльності банку не може бути меншим ніж один рік;

- банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;

- банк має власні високоліквідні активи, які можуть бути прийняті під заставу;

- банк здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним.

3. Для залучення позичкових коштів банк може також випускати облігації, але лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні вкладів роль банку пасивна. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і щодо банків, які випускають акції.

Студентам необхідно скласти уявлення щодо методики позичання коштів за допомогою емісії облігацій. Так, на відміну від звичайних акцій, облігації не дають їх власникам права на участь у керуванні банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.

Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або через обмін на раніше випущені облігації та цінні папери.

Погашаються облігаційні позики банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю.

Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власникові номінальну вартість цього цінного папера.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється через викуп раніше випущених облігацій за кошти, отримані від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Слід зазначити, що банківські облігації в Україні так і не набули розвитку, що пояснюється їх незабезпеченістю, нездатністю нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансовими труднощами, що виникли в більшості банків останнім часом, а також відсутністю вторинного ринку цінних паперів.

Вивчаючи цю тему студенти повинні усвідомлювати небезпеку значного зростання питомої ваги запозичених ресурсів у структурі сукупних ресурсів банків. А саме, про зростання залежності банків України від міжбанківських запозичень свідчать дані табл.5.3, згідно яких у період з 2006 по 2008 роки в умовах недостатньої капіталізації та надвисоких темпів зростання обсягів діяльності найбільші, великі та середні банки збільшили частку міжбанківських запозичень у структурі власних зобов'язань у 1.5-2 рази. Таке значне зростання міжбанківських запозичень у структурі ресурсів українських банків спричинило їх залежність від зовнішніх джерел фінансування та стало одним із основних причин зовнішньої небезпеки для вітчизняних банків, яка призвела до загострення кредитного, валютного ризиків та ризику ліквідності у кризовому 2009 році. Це необхідно враховувати управляючи ресурсним потенціалом банків.