Розділ «1.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ»

І. "....Первісне рослинництво мезоліту й неоліту виникло з періщим поділом праці, коли людина почала вести осілий спосіб життя, приручати диких тварин і вирощувати (окультурювати) хлібні злаки, зернові бобові, коренеплоди, баштанні та інші рослини".

II. "...Рослинництво рабовласницько-античного періоду країн Азії, Єгипту, Месопотамії, слов'янських городищ на території України, Греції, Риму, Візантії і середньовічної феодальної Європи. Причому в античних країнах – Римі, Греції, пізніше у Візантії – вирощували навіть по два врожаї на рік. Землеробам Риму вже була добре відома роль парів, бобових і сидеральних культур. Тут у І ст. до н. е. імператором Юлієм Цезарем замість зернового трипілля (в Росії протрималось до початку XX ст.) були впроваджені плодозмінні сівозміни. Значну роль у розвитку практичних основ рослинництва у середньовічній Європі відіграли монастирі, де монахи – фахівці в галузі рослинництва узагальнювали досвід і розробляли настанови щодо вирощування польових та інших культур, яких суворо дотримувались. Це відповідно впливало і на рільництво в маєтках феодалів і селян".

IIІ. "...Розвиток рослинництва охоплює період XVIII-XIX ст. Це період розвитку мануфактурного капіталізму, який зумовив зростання чисельності міського населення, потреби у продовольстві та сировини для фабрик і заводів, а звідси – і збільшення посівних площ зернових, технічних і кормових культур, розвиток тваринництва. Все це сприяло бурхливому розвитку сільськогосподарської галузі, науки, появі великої кількості наукових і науково-практичних праць, організації товариств, наприклад, Вільного Екологічного Товариства в Росії".

IV. Період "Зеленої революції". Словосполучення "Зелена революція" означає комплекс змін у сільському господарстві, що мали місце в 1940-1970 pp. у слабкорозвинутих країнах. Термін запропонований Вільямом Гаудом у 1968 р., включав активну селекцію більш продуктивних сортів, гібридів, рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки тощо.

Початок Зеленої революції був покладений у Мексиці в 1943 році, селекціонер Норман Борлоуг вивів велику кількість високоефективних сортів пшениці. За період 1951-1956 pp. Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експортувати. За 15 років урожайність зернових у країні виросла в 3 рази. Розробки Борлоуга були використані в селекційній роботі у багатьох країнах світу, в тому числі в Радянському Союзі. У 1970 році Борлоуг отримав Нобелівську премію миру.

Перша хвиля "Зеленої революції" дозволила не тільки прогодувати приростаючи населення Землі, проте й покращити якість його життя за рахунок значного зростання кількості калорій у добовій нормі їжі населення країн що розвиваються.

Комплекс заходів "зеленої революції" обумовив на планеті Земля різке підвищення урожайності та валових зборів польових культур, особливо зернових, зернобобових, овочевих, плодових.

У той же час разом з позитивом "зелена революція" призвела до негативних і навіть загрозливих наслідків. Широке застосування надвисоких норм мінеральних добрив, пестицидів (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів), дефоліантів, десикантів тощо спричинило загрозливі проблеми екологічного характеру для навколишнього природного середовища, продукції рослинництва, а відтак – шкідливого впливу на здоров'я людей і до знищення багатьох видів тваринного світу.

Інтенсифікація землеробства порушила водний режим грунтів, що визвало в зоні Сухого Степу масштабне засолення, підтоплення і опустелювання. Показовий приклад – прогресуюче техногенне підтоплення, затоплення і засолення грунтів на зрошуваних масивах Херсонської і Миколаївської областей на площі понад 100 тис. га. Державними програмами від 17.01.2002 р. та від 24.04.2004 р. з цієї причини пропонується припинити функціонування двох магістральних каналів: Інгулецького та Краснознам'янського (С.І, Дорогунцов та ін., 2008).

V. "....Інтенсивний період розвитку рослинництва розпочався у другій половині XX ст. і по суті є другою "зеленок" революцією". Проте грунтується він на сучасних досягненнях біології, генетики, селекції, землеробства агрохімії, молекулярної і генної інженерії, що дало змогу перейти до сучасних інтенсивних технологій вирощування високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур на базі високоефективної механізації і електрифікації виробничих процесів, програмування врожайності, широкого використання електронно- обчислювальної техніки.

Цей період розвитку рослинництва останнім часом характеризується посиленням руху за усунення негативного впливу антропогенного фактора на навколишнє природне середовище.

Величезна більшість рослинників (землеробів) Світу із-за енергетичної кризи тепер не в змозі вирощувати "капризні" сорти і гібриди, створені в епоху "зеленої революції", і повертаються до старих сортів, які хоча і менш продуктивні, зате забезпечують більш стабільні урожаї, не вимагаючи високих доз добрив, зрошення, додаткових ресурсів.

Тому цей період у розвитку рослинництва в Україні та інших республіках СНД характеризується посиленням руху в напрямі усунення негативного впливу надмірної хімізації рослинництва. Цьому дуже важливому питанню присвячено багато наукових публікацій, у яких викладено сувору необхідність і напрями біологізації рослинництва, звільнення його насамперед від так званого "захисту" рослин шляхом надмірного застосування шкідливих хімічних препаратів, а також мінеральних добрив.

У зв'язку з необхідністю проведення серйозних заходів щодо поліпшення екологічних умов агроландшафтів широкого розмаху набув рух по застосуванню моніторингу – всебічного контролю умов, які складаються на полях внаслідок безвідповідального застосування хімікатів, інших способів так званої меліорації".

Розвиток практичного рослинництва (землеробства) у Світі в усі періоди еволюціонував завдяки науковому забезпеченню, рівень якого залежав від наукових досягнень і досвіду людства у відповідну історичну епоху. Поступове нагромадження наукових знань про рослини і їх вирощування стало основою формування рослинництва як науки.

За інформацією О.І. Зінченка (О.І. Зінченко, Н.В. Салатенко, М.А. Білоножко (2001 і 2003) з ".. .виникненням письменності (3-5 тис. років до н. е.) агрономічні знання накопичувалися і розповсюджувалися за допомогою письма у Вавилоні, Єгипті, Сирії, у Межиріччі Тигру і Євфрату, в інших цивілізаціях. Серед письмових праць про рослинництво тієї епохи і до тепер заслуговують на увагу закони царя Хаммурапі (1760 років до н. е.), твори грецьких істориків (Гесіод – перше тис. до н. е., Еврипід та Аристотель – IV ст. до н. е.), римських письменників Катона, Барона, Колумелли, Плінія про землеробство і рослинництво".

На Древній Русі про високоорганізований землеробський промисел укрів або оріїв (орачів) – найдревніших предків українців свідчать розкопки артефактів, виготовлених 7 тис. років тому (інф. В.В. Лихочвор та ін., 2010). Повідомлення про високий рівень землеробства скіфів-орачів, полян, тиверців, бдулібів знайдено в літописах кінця першого тисячоліття до н. е. Вже тоді наші предки скіфи, а пізніше слов'яни вирощували у Подніїїров'ї якісне добірне зерно пшениці, якою торгували з Грецією (Н.Д. Ліберов, 1952).

Рослинництво як наука вивчає різноманіття родів, родин, видів і різновидностей, форм, сортів та гібридів рослин, біологічні особливості росту й розвитку, екологію рослин, найдосконаліші екологічно безпечні, енерго- та ресурсоощадні прийоми і технології вирощування високих урожаїв найкращої якості. Розробка сучасної досконалої агротехніки повинна спиратись на закони природи, насамперед на Закон рівнозначності і фізіологічної незамінності життєво необхідних для рослин факторів: тепла, світла, вологи, повітря та елементів живлення. Дуже важливим при розміщенні польових культур по екологогеографічним зонам стало врахування закону максимальної гармонії між екологією рослин і екологією навколишнього природного середовища.

В еволюцію світового наукового рослинництва великий вклад зробили українські і російські корифеї науки: М.В. Ломоносов, А.Т. Болотов, К.А. Тімірязєв, І.А. Стебут, Д.М. Прянішніков, М.І. Вавілов, Д.І. Менделєєв, С.М. Усов, В.В. Докучаєв, П.А. Костичев, І.К. Пачоський, М.К. Васильєв, А.А. Ізмаїльський, В.Г. Ротмістров, Г. Кельрейтер, О.М. Енгельгард, В.В. Віннер, П.В. Будрін. У різних наукових напрямах вони висували гіпотези і опрацьовували їх, доводячи до рівня теорії і практичних порад. Плеяда цих історичних постатей своїми працями заклала в багатьох напрямах класичні основи світового наукового рослинництва, причому з окремих важливих питань раніше старої Європи на десятки років (О.І. Зінченко та ін. 2001 і 2003).

Великий обсяг наукових розробок виконано у зоні Степу. Їх специфіка має неоцінене значення для розвитку адаптивного рослинництва у даному регіоні. У розвиток рослинництва степової зони значний вклад зробили у свій час відомі вчені О.І. Зінченко (кормовиробництво), П.Н. Константинов (дослідна справа, селекція); Н.М. Тулайков, А.Г. Дояренко (обробіток грунту); І.В. Якушкін (зернові, картопля, цукрові буряки); В.Я. Юр'єв (селекція, сортовипробування польових культур); М.М. Кулешов (екологія, насіннєзнавство, насінництво польових культур); А.І. Носатовський і С.К. Руденко (теорія і практика вирощування пшениці); А.О. Бабич (селекція, насінництво, агротехнології); М.М. Гаврилюк (первинне та елітне насінництво); Б.В. Дзюбецький (селекція кукурудзи); Д.О. Долгушин (біологія росту і розвитку, селекція зернових культур); В.В. Кириченко (гетерозисна селекція соняшнику); С.П. Лифенко (селекція надсильних за якістю зерна сортів озимої пшениці); В.С. Циков (технологічні системи вирощування кукурудзи); В.Х. Ківер (мінімалізація обробітку ґрунту, програмування врожаїв, енергоощадні технології вирощування кукурудзи); І.М. Єремеєв (автор славного сорту пшениці Українка, який був визнаний ЮНЕСКО міжнародним стандартом якості пшениці). Видатні селекціонери пшениці П.П. Лук'яненко і В.М. Ремесло та інші використовували цей сорт як висхідний матеріал для створення нових форм, а серед виробничників існувала фольклорна реклама: "Хочеш мати дебелу жінку – сій пшеницю Українку".