РОЗДІЛ 8. ФІЗІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН

Досить широко у тепличному господарстві застосовують насипні ґрунти, основою яких є різні види торфів. їх змішують з легкими природними ґрунтами, гнойовим компостом, різними розпушувальними матеріалами. Насипні тепличні ґрунти поділяють на три групи: органічні, мінеральні та органо-мінеральні.

Органічні ґрунти мають один або кілька органічних компонентів (торф, тирса, кора, солома, лігнін). Під час експлуатації ґрунтів на основі деревних відходів потрібно ретельно стежити за азотним режимом, оскільки вони мають несприятливе співвідношення вуглецю й азоту (за С : N = 25 : 1 настає азотне голодування рослин).

Мінеральні насипні ґрунти складаються з гумусового шару природних ґрунтів легкого гранулометричного складу з невеликою кількістю органічного матеріалу.

Органо-мінеральні ґрунти – це суміш торфу та інших органічних матеріалів з мінеральним компонентом у різних співвідношеннях, що забезпечує отримання тепличного ґрунту з певними пористістю та щільністю нестабільної культури.

Торф – основний компонент ґрунтів. Проте не можна застосовувати торф з високим ступенем розкладання (понад 40 %) і високою зольністю (більш як 12 %), а також, якщо він містить 5–6 % валового заліза або більш як 1 % його рухомих сполук.

Найсприятливіші властивості мають органо-мінеральні ґрунти, які складаються з суміші торфу (50–60 %) з легкими супіщаними або піщаними ґрунтами (20–30 %) і гнойовим компостом (20–30 % за об'ємом). Суміші торфу з піском також мають низку позитивних якостей. Пісок легко і рівномірно змішується з торфом. У таких сумішах більше доступної вологи і ліпша водопроникність. Тому для тривалого використання готують ґрунт, що складається з суміші торфу (60–80 % за об'ємом), суглинку (20–40 %), піску (20–40 %) або 10–30 % суглинку з додаванням 10–30 % піску.

За тривалістю використання ґрунти бувають щорічно змінні, свіжі (2–4 роки), зрілі (4–8 років), тривалого використання (8-12 років) і беззмінні.

Залежно від складу ґрунтів їх щільність коливається від 0,2 до 1,2 г/см3; оптимальні умови для розвитку рослин складаються за щільності ґрунту 0,4-0,6 г/см3.

За тривалого використання тепличні ґрунти ущільнюються, їх вологоємність і повітропроникність знижуються. Щорічні втрати органічної речовини досягають 15 % загального вмісту, або близько 60 т/га. Для підтримання відповідних властивостей ґрунтів застосовують розпушувальні та структуроутворювальні матеріали, наприклад тирсу.

Гній – найважливіше органічне добриво. Гній великої рогатої худоби перед застосуванням у теплицях має пройти біотермічне оброблення шляхом компостування впродовж 4–6 міс.

Рідкий гній компостують з тирсою, корою, торфом у співвідношенні 3 : 1,2 : 1,1 : 1. Для отримання однорідної маси бурт 1–2 рази перемішують.

Сорбенти

Найпоширенішими сорбентами, що використовуються в сільському господарстві, є цеоліти, бентонітові глини та їх різновиди, сапоніти, спучені вермикуліт і перліт (агроперліт) та ін.

Спучений вермикуліт. Вермикуліт – продукт вивітрювання гідрослюди. Це лускуватий залізо-магнієвий шаруватий алюмосилікат, до складу якого входять силіцій, а також агрономічноцінні елементи – магній, кальцій, калій, фосфор і мікроелементи – манган, молібден, мідь, бор, цинк, важкі метали відсутні або містяться у слідових кількостях.

Після термічної обробки за температури 800–1000 °С вермикуліт спучується, збільшуючись в об'ємі у 8-10 разів, що забезпечує йому значну внутрішню поверхню та унікальні адсорбційні властивості. Насипна щільність спученого перліту залежить від фракції і становить 100-250 кг/м3, загальна ємність водопоглинання – 400–450 % до власної маси, ємність катіонного обміну залежно від фракції – 150– 500 смоль/кг. Спучений вермикуліт має низькі щільність, тепло- і звукопровідність, високу термостійкість. Він нетоксичний, хімічно інертний, у ґрунті стійкий.

У відкритому ґрунті його використовують як меліорант, сорбент і добриво на ґрунтах різного гранулометричного складу в чистому вигляді і в сумішках з мінеральними добривами. У процесі експлуатації вермикуліт виділяє в поживний розчин у невеликих кількостях калій і магній. Особливо ефективний вермикуліт на ґрунтах, забруднених радіонуклідами і важкими металами, нітратами. Він знижує надходження в рослину канцерогенів в 1,5–2 рази. Без застосування мінеральних добрив оптимальна доза спученого перліту досить висока і становить до 40 м3/га, а при локальному внесенні разом з мінеральними добривами вона може бути на порядок нижча. Ефективним є використання спученого вермикуліту для вирощування розсади, саджанців, дражування насіння.

Спучений вермикуліт недовговічний, з часом сильно забруднюється кореневими виділеннями і накопичує інфекції. Він подовжує термін використання торфоґрунтів і ґрунтів у 2–3 рази, тривалість дії добрив у ґрунтах – в 1,5–2 рази. Запобігає засоленню і злежуванню ґрунтів, розвитку плісняви, грибів, розмноженню шкідників, підвищенню кислотності ґрунту. Вермикуліт здатний адсорбувати надлишкові поживні речовини.

Агроперліт отримують у результаті спучення за температури 1000–1200 вС вулканічного піску з родовищ Закарпаття. Як природний сорбент, він має багато спільних властивостей зі спученим вермикулітом, проте є й відмінності, тому вони вигідно доповнюють один одного. Насипна щільність агроперліту 180–250 кг/м3, ємність водопоглинання – 300 %, ємність катіонного обміну – 40–70 смоль/кг. Цей алюмосилікат містить менше біогенних елементів порівняно з вермикулітом.

Технологія застосування агроперліту у відкритому ґрунті аналогічна як і спученого перліту. За відсутності вермикуліту він може бути повним його замінником для приготування ґрунтосумішей при вирощуванні розсади, для добавляння в ком пости, а також як підстилка для свійських птиці і тварин.

Цеоліти. Ефективність застосування цеолітів як природних гідро алюмосилікатів карстової будови, у структурі яких є порожнини й канали молекулярного розміру, зайняті рухомими катіонами й молекулами води, досить суперечлива.