Розділ «8.5. Регулятори росту рослин»

Норми внесення таких стимуляторів росту для позакореневого підживлення зазвичай становлять 100–200 г на 100 л розчину або 400–600 г/га.

Зазвичай рослини відчувають вплив тих чи інших стресових чинників, що деякою мірою знижує врожай. Амінокислоти для рослин є найрухомішою формою азоту. З них рослини формують білки, вони також є основою для синтезу ферментів і гормонів росту. За нормальних умов рослини добре самостійно справляються із синтезом цих важливих сполук. Однак в умовах стресу вони виробляють антистресові білки, що призупиняють у цей час їх ріст і розвиток. Тому застосування амінокислотних комплексів запобігає втратам урожаю в стресових умовах. Азотні підживлення не чинять такого ефекту, бо з азотом добрив має відбутися ціла низка хімічних перетворень, щоб синтезувались амінокислоти, а в рослин у стресовий період недостатньо енергії для цього. Тому азотні підживлення не повністю вирішують проблему виходу рослин зі стресового стану.

Полісахариди. У рослинах функції полісахаридів важливі й багатогранні. Вони необхідні для синтезу різних органічних сполук, а також виконують роль швидко- доступних запасів енергії. Полісахариди розчинні в клітинному соку, тому впливають на його концентрацію, а відповідно, й на осмотичні властивості рослинної клітини. Вони зв'язують воду, утримують її в клітині, зв'язуються з білками і нуклеїновими кислотами, стабілізують їх молекули в несприятливих умовах.

Вітаміни – фізіологічні речовини, що беруть участь в утворенні ферментів та в основних біохімічних процесах. Вони складаються з білкового "носія" й особливо активної групи – коферменту. Цією активною групою більшості ферментів є вітаміни. Тому залежно від того, з якими білками сполучається вітамін, утворюється той чи інший фермент.

Прикладом комплексного застосування вищеперелічених сполук може бути екстракт морських водоростей Ascophyllum nodosum, який отримують за дуже м'якої низькотемпературної їх переробки зі збереженням усього комплексу органічних сполук з високою біологічною активністю всіх компонентів (фітогормони, амінокислоти, вітаміни, пептиди тощо).

Регулятори росту рослин посилюють або послаблюють ознаки і властивості рослин у межах норми реакції генотипу, тому є складовими технологій вирощування сільськогосподарських культур. Вони не можуть замінити чинники формування врожаю, а лише компенсують недоліки певних сортів і гібридів.

Фітогормони не знайшли широкого практичного поширення, але штучно синтезовано багато препаратів аналогічної дії. Нині відомо понад 5 тис. сполук, які мають регуляторну дію, але на практиці застосовується лише близько 50.

Регулятори росту найширше застосовуються в садівництві (стимуляція укорінення живців, отримання партенокарпічних плодів, вирощування безнасінних сортів винограду, проріджування квіток і зав'язі у плодових культур, пришвидшення достигання плодів), а також для запобігання поляганню посівів зернових культур, проростанню бульб, коренеплодів і цибулин під час зберігання, для боротьби з бур'яними. Для ефективного їх застосування необхідно дотримуватися таких умов:

1) позитивна дія досягається лише за нестачі ендогенних гормонів у рослині або в окремому її органі;

2) тканини рослин мають бути сприйнятливими до гормонів;

3) дія регуляторів росту залежить від їх концентрації – передозування чинить інгібувальний ефект;

4) необхідне достатнє забезпечення рослин водою і поживними речовинами.

Регулятори росту рослин не можуть замінити їх живлення. Умовно кажучи, вони підвищують "апетит" рослин і тим самим стимулюють їх ріст і розвиток.