Розділ 17. Осмислення проблем журналістики в новітній філософії

Але навіть не в господарях сутність питання, а в набагато складніших субстанція і зв'язках духовного виробництва з економікою. Телебачення сильніше за інші сфери культурного виробництва відчуває тиск необхідності комерційного зиску, яке набуває форми рейтингу. Віднині рейтинг володіє всіма умами, сьогодні панує "рейтинговий менталітет", ринок все більше і більше визнається легітимною інстанцією легітимації. Через механізм рейтингу комерційна логіка починає керувати виробництвом творчих виробів.

Проте, на думку П. Бурдьє, логіка отримання максимальних прибутків несумісна з ідеєю культури. Боротьба за розширення аудиторії, за рейтинг спричинює комерціалізацію культури, призводить до того, що розповсюджувач починає диктувати творцю. Причому слід пам'ятати: великі твори, які люди вважають най-видатнішими досягненнями в галузі гуманітарних наук, математики, поезії, літератури, філософії, - були створені всупереч еквіваленту рейтингу, всупереч комерційній логіці.

Під демократією часто розуміється споживчий рейтинг і пошук нових ринків збуту продукції. П. Бурдьє руйнує міф про продуктивність нібито демократичних ринкових законів у застосуванні до культури. Він показав, що на противагу до уявлення про те, що ринкова конкуренція веде до безкінечного розмаїття пропозицій, насправді ми спостерігаємо постійну стандартизацію культурної продукції. Великі інформаційні корпорації, прагнучи до скорочення витрат і збільшення прибутків, ставлять на потік виробництво розважальних програм, серіалів, глянцевих журналів і т. д. При цьому не бажаючи ні в чому поступатися конкурентові, вони виробляють продукцію того ж типу. Таким чином, вільна конкуренція згубно впливає на журналістику, а через неї і на всю культуру.

П. Бурдьє вказав на особливості телебачення, які сформувалися внаслідок тиску на нього рейтингового менталітету.

По-перше, він звернув увагу на те, що телебачення виявляє все більшу схильність подавати зображальну інформацію про факти як видовище і розваги. Через посилення символічного значення телебачення у журналістському світі спостерігається тенденція до запровадження такого розуміння інформації, яке не виходить за межі жовтої преси, що висвітлює спортивні змагання і хроніку подій.

Телебачення володіє свого роду монополією на формування свідомості значної частини населення. Тимчасом дорогоцінний ефірний час заповнюється порожнечею, нічим або фактично нічим; за кадром залишається важлива інформація, якою глядач мусив би володіти для здійснення своїх демократичних прав. Спостерігається в ставленні до інформації все більший розподіл на тих, хто здатний читати так звані поважні, серйозні газети і тих, чий політичний багаж зведений до інформації, яку постачає телебачення, тобто у кого він практично відсутній.

В основі вибору журналістів лежить пошук сенсації і видовища. Журналістів цікавить щось виключне, виключне для них. Місце, яке вони приділяють ординарному, тобто передбачуваному звичайними очікуваннями, віддається екстраординарному: пожежам, паводкам, убивствам, хроніці подій. Під хронікою подій П. Бурдьє розуміє не політичні загальнонаціональні події, а швидше пригоди, випадки з приватної практики. Звідси твердження: хроніка подій - це факти, які розважають і відволікають увагу від головного в нашому житті. Хроніка подій створює ефект політичної порожнечі, зводить світове життя до рівня анекдоту або плітки.

Прикметним є панування американського телебачення, яке є джерелом ідей і прийомів для багатьох журналістів світу. Порівняймо цю думку із спостереженнями українського дослідника сучасних медіа Б. Потятиника. На місце головної функції журналістики, відзначив він, виходить розважальна. Уже сьогодні в найбільш інформаційно просунутій державі США американців найкраще розважають і найменше інформують. Телевізійна інформація є, як правило, дезінформацією, тобто іррелевантною, фрагментованою, поверховою інформацією .

Саме логіка журналістського поля сприяє виробництву уявлень про світ як абсурдне чергування катастроф, світ з етнічними війнами, расовою ненавистю, насильством и злочинами, він являє собою вороже середовище, незбагненне і повне загроз, від якого пересічній звичайній людині слід заховатися й захиститися. Телебачення приводить до помилкового уявлення про те, що насильство і злочинність безперервно зростають, сприяють підтриманню почуття тривоги і уявленню про те, що вжиті засоби порятунку недостатні. Це сприяє розвиткові фаталістичної незалученості і збуджує у більшості глядачів думку про некерованість суспільства і збереження існуючого порядку.

Наголосимо: у даному випадку мова йшла про репрезентацію на телебаченні повідомлень про факти і явища соціального життя, тобто про інформаційний (а не публіцистичний чи аналітичний) рівень діяльності сучасних мас-медіа. За П. Бурдьє, тут панують екстраординарні новини, а про магістральні визначальні для сучасності події, необхідні глядачеві для прийняття правильних рішень, він мало що довідається.

Але на теренах публіцистичної, аналітичної інформації спостерігаються цілком протилежні процеси - до стандартизації й усереднення, хоча тут найбільш потрібною є свіжість і нетра-диційність мислення і оцінних пропозицій. Але на думку П'єра Бурдьє, у новітню епоху все більш виразно за телебаченням окреслюється особлива негативна функція виступати способом гальмування думки. Цю властивість він вважає другою особливістю сучасного телебачення.

Телебачення, вважає філософ, не найбільш сприятливе середовище для вираження думок, оскільки вимагає від людини негайної мисленнєвої реакції, швидкої відповіді на поставлене питання. У людини немає часу подумати перед телекамерою. "Я виявив, - відзначив дослідник, - негативний зв'язок між поспіхом і мисленням" (с. 43), - і зауважив: "Як це не парадоксально, і в світі зображення панує слово" (с. 33). Існує зв'язок між мисленням і часом. Не можна мислити на швидкості. Люди не можуть гарно думати у прискореному темпі. Через це вони на телебаченні мислять "готовими ідеями". "Готові ідеї" - це ідеї, засвоєні усіма, загальні, які не викликають заперечень. Телебачення подає нам обмін банальностями, загальними місцями, а це і є комунікація, єдиним змістом якої є самий факт спілкування.

Зв'язне мовлення, яке поступово усувається з телевізійних студій, насправді залишається однією з найбільш дієвих форм опору маніпулюванню і утвердження свободи мислення. Джордж Берклі говорив, нагадав П. Бурдьє: "Існувати - значить бути сприйнятим". Для деяких наших філософів і письменників існувати - значить бути показаним по телевізору, тобто у підсумку бути поміченим журналістами, або як говорять, перебувати на гарному рахунку в журналістів. Телевізійний екран став сьогодні своєрідним дзеркалом Нарциса, місцем нарцисичного ексгібіціонізму.

За П. Бурдьє, названі ознаки свідчать про загальну девальвацію думки на телебаченні і в культурі завдяки телебаченню. На відміну від загальних місць, підкреслив він, думка за визначенням є підривною (руйнівною): вона починає з руйнування готових ідей, а потім повинна привести докази. На телебаченні ж воліють мати справу з певним колом швидко-думців. "Існують уже готові співбесідники, і це звільняє від необхідності шукати когось, кому справді є, що сказати. Такими часто є молоді люди, нікому поки не відомі, зайняті своїми дослідженнями, люди, не дуже прагнучі мати справу з ЗМІ і яких до того ж іще слід пошукати, у той час як під рукою є звичні, готові розродитися статейкою або дати інтерв'ю завсідники ЗМІ. "Крім того, щоб бути здатним "думати" в умовах, за яких ніхто вже не думає, необхідно бути особливого роду мислителем" (с. 45). Світ постійно запрошуваних на телебачення - це замкнуте коло, де всі один одного знають, яке функціонує згідно з логікою постійної взаємної підтримки.

Під час телевізійних дебатів можна помітити цілу серію операцій цензури. Це не зовнішня цензура політичного органу влади;

це внутрішня цензура, породжена рейтинговим менталітетом самих журналістів.

Рівень перший цензури виявляється у сталому складі студії. Кінцевий склад студії у всіх перед очима, і видиме ховає невидиме: ми не помічаємо у видимій конструкції соціальних умов сконструйованості. Склад студії надзвичайно важливий, тому що він сприяє створенню враження демократичної рівноваги. Слід мати запрошених для пояснення своїх дій і запрошених для пояснення дій інших. Це забезпечує метадискурс програми.

Рівень другий виявляється в ролі телеведучого. Він починає говорити від імені публіки, хоча висловлює свою приватну думку. Якщо він не розуміє якихось пояснень, то він говорить, що глядачеві це не зрозуміло, мовляв, звичайний глядач, який за визначенням є ідіотом, не зрозуміє висловлювань запрошеного експерта. "Ведучий не повинен ставитися до всіх однаково, - підкреслив П. Бурдьє, - він повинен допомагати тим, хто відчуває найбільші труднощі в спілкуванні, якщо ми хочемо, щоб хтось, непрофесіонал у виголошенні промов, зміг говорити щось зовсім прикметне. Я б визначив це як "сократичну місію у всій її величності"" (с. 50). Ведучі, навпаки, часто "завалюють" мовців: не надаючи їм слово в потрібний момент, звертаючись до них тоді, коли вони цього не чекають, виявляючи нетерпіння.

Про свій досвід участі в теледебатах П. Бурдьє розповів таке: навіть маючи справу з добре до нього налаштованими журналістами, йому дуже часто доводилося розпочинати з перефор-мулювання питання. Журналісти з причини своїх окулярів, своїх критеріїв думки ставлять питання, які не мають ніякого змісту. Якщо не бути до цього готовим, то можна виявитися зобов'язаним відповідати на запитання, які не було смислу навіть ставити.

Нарешті, третя особливість, що випливає з попередньої: телебачення в сучасну епоху стало способом уніфікованості і "баналізації" мислення і в цілому - стандартизації життя. Термін "баналізація" філософ винайшов сам для позначення уніфікую-чого впливу телебачення на соціум і людину. Для нього це теж наслідок дії економічного чинника, рейтингового менталітету, конкуренції. Один з парадоксів полягає в тому, доводив він, що конкуренція, яка завжди подавалася як умова свободи, здійснює зворотний вплив на поля культурного виробництва, які відчувають комерційний тиск: вона має своїми наслідками уніфікацію, цензуру і навіть консерватизм. Наші якісні газети, зауважив він, стають дедалі менше відмінними, тому що конкурентна боротьба приводить не до диференціації їх, а до уніфікації.