Розділ 17. Осмислення проблем журналістики в новітній філософії

3) у дітей, що багато часу проводять перед телеекраном, атрофуються розумові здібності, вони звикають до способу життя пасивних спостерігачів, мало читають, не вміють аналізувати й викладати побачене й прочитане ні усно, ні письмово, у них погана пам'ять, погано розвинуті навички усного мовлення.

Від знеособлення рятуються ті, хто виробив імунітет перед загальним утягуванням в телевидовище. Але все менше і менше людей знаходять у собі сили залишатися особистостями, розчиняються безслідно в колективній свідомості.

Реальні наслідки досліджень науковців засвідчили обґрунтованість занепокоєння Г. М. Маклюена тим становищем в суспільстві, що виникло від запровадження електронних

ЗМК.

У цілому ж теорія масових комунікацій Г. М. Маклюена містить у собі багато цікавих думок і спостережень. Вона смілива й нетрадиційна, викликана новітньою масово-інформаційною ситуацією в світі. Вона виразно інформаційноцентрична. Її автор прагне всі боки соціальної й приватної дійсності пояснити з погляду тих чи інших способів функціонування в суспільстві інформації. I тут очевидно не можливе її послідовне застосування до всіх випадків життя суспільства. Але прагнення застерегти людство від небезпечних тенденцій, можливих при надмірному захопленні телебаченням і недооцінці друкованих способів існування інформації, визначають гуманістичну сутність цієї теорії.

А те, що не сам Г. М. Маклюен стурбований можливою деградацією людства внаслідок нівелюючого впливу телебачення на глядачів, свідчить і написаний дещо раніше роман Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом" (1953), який утверджує неперехідну цінність друкованого способу передачі інформації як такого, що має свої важливі переваги у порівнянні з електронним. Радимо молодим журналістам познайомитися з цим твором.

Концепція інформаційного суспільства Д. Белла. Книжка Даніела Белла "Прийдешнє постіндустріальне суспільство: Спроба соціального прогнозування" уперше вийшла в світ 1973 р. і за десять років після того була ще раз перевидана в США (1976), вийшла у Великій Британії, а також у перекладах французькою, німецькою, іспанською, португальською, датською, японською мовами. У західному світі вона давно стала бестселером, зокрема й через те, що більшість її прогнозів справдилися. У радянській країні Даніел Белл був предметом нещадної критики, яка була спричинена дотепним і переконливим розглядом помилок соціальної теорії К. Маркса, ґрунтовним доведенням того, що світ пішов насправді іншою дорогою, аніж та, яку йому пророчив засновник марксизму. Російський переклад книжки Д. Белла вийшов з великим запізненням (1999; 2-е вид. 2004) і невеликим накладом.

Деніел Белл народився 1919 р. у Нью-Йорку, у молодості пройшов через захоплення соціалізмом, але вже в 1940-х рр. прийшов до висновку про недосконалість марксизму, який не надавав ні потрібної теорії, ні методології для аналізу сучасного монополістичного капіталізму. За 1940-1960-ті рр.Д. Белл виріс на різнобічного ученого, який володів глибокими знаннями з цілого ряду гуманітарних і соціальних дисциплін - від історії культури до історії науки і технологій та економічної теорії. Можна сказати, що він належить до числа провідних інтелектуалів кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Попри всю широту наукових інтересів (а можливо, і завдяки їй), він вважає головними напрямками своєї діяльності 1) політичну журналістику і 2) викладання в університетах. Як журналіст він подолав шлях від штатного співробітника до відповідального редактора соціал-демократичного журналу "The New Leader", перейшовши потім у журнал американського великого бізнесу "Fortune", де редагував профспілковий відділ. Як викладач він викладав соціологію спершу в Чіказькому університеті, а потім - у Колумбійському, де захистив докторську дисертацію з філософії і дістав звання професора (1962). З 1969 р.Д. Белл працює в Гарвардському університеті. Його найголовніші праці - це книжки "Кінець ідеології" (1960), "Прийдешнє постіндустріальне суспільство" (1973), "Культурні суперечності капіталізму" (1976). Дві останні увійшли в число ста книжок, які справили найбільший вплив на формування інтелектуального клімату західних спільнот у ХХ ст.

Концепція постіндустріального суспільства Д. Белла - розгалужена теорія, що охоплює різні боки сучасного життя розвинутих країн: від економіки й політики до науки й культури та прогнозів структурної організації соціуму. Недарма він у передмові до видання 1976 р. виклав свої пошуки назви для майбутнього суспільства. На його думку, воно з однаковою мірою переконливості могло б називатися "суспільством послуг", "інформаційним суспільством" чи "суспільством знання". Але автор відхилив ці назви і зупинився на тій, що увійшла в заголовок книжки, з таких мотивів: вона була виправдана історично, оскільки ставила нове суспільство у зв'язок з попереднім шляхом людства від до-індустріального - через індустріальне - до постіндустріально-го суспільства. У наше завдання не може входити всебічний розгляд концепції Д. Белла, ми зупинимося тільки на тих її аспектах, які надавали авторові право назвати змодельоване ним суспільство інформаційним. Філософ Владислав Іноземцев, який репрезентував бестселер Д. Белла російському читачеві, назвав цілий ряд учених західного світу (М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоу-ньєр, Р. Кац, Г. Дордік, Ґ. Ванґ), які розвинули саме цей аспект концепції і, на його думку, навіть створили теорію інформаційного суспільства. На цих аспектах, акцентованих у концепції інформаційного суспільства ми далі й зупинимося докладніше, хоча нам із зрозумілих причин не вдасться уникнути й викладу її загальних положень.

Постіндустріальне суспільство Д. Белл протиставляє доінду-стріальному й індустріальному за типом відношення людини до природи й виробництва. Доіндустріальне господарство є в основному видобувним і базується на сільському господарстві, видобуванні корисних копалин, рибальстві, заготівлі лісу та інших ресурсів, аж до природного газу й нафти. Індустріальне господарство має переважно виробничий характер, використовує вже добуту енергію і машинні технології для виготовлення товарів. Постіндустріальне суспільство складається переважно з обробних типів промисловості, головним його продуктом є новітні технології, які просувають суспільство вперед по шляху прогресу, а обмін інформацією і знаннями відбувається за допомогою телекомунікацій і комп'ютерів.

За Д. Беллом, постіндустріальне суспільство не просто кількісне нагромадження рис і ознак попередніх суспільств, а вихід на нову якість, воно засадничо відрізняється від попередніх його типів. Вирішально змінюється структура народонаселення. У першому типі переважну більшість працюючого населення складають селяни, а рід занять становить обробіток землі. У другому типі пропорції змінюються на користь промислових робітників, а родом занять стає виробництво штучно створених (а не природно отриманих) товарів. У третьому типі суспільства переважна більшість населення зайнята в сфері послуг (це так звані - "білі комірці"), машинні технології поступаються місцем інтелектуальним. Скорочення фізичної праці й розширення сфери послуг дозволило постіндустріальному суспільству надати широкі можливості для зайнятості жінкам, які вперше в історії дістали надійну основу для економічної незалежності. Головні структурні елементи індустріального суспільства - капітал і праця - поступаються місцем засадничим цінностям постіндустрі-ального суспільства - інформації та знанням. Іншими словами, на позицію головного товару висувається не окрема розпізнавана одиниця (батон хліба, автомобіль), а інформація та знання.

На відміну від попереднього типу товарів, вони не споживаються й не витрачаються. Знання - суспільний продукт, його особливість полягає в тому, що навіть будучи проданим, воно залишається в свого виробника. "Знання, - наголосив Д. Белл, являє собою "колективне благо", оскільки за своїм характером з моменту створення воно стає доступним усім і в окремої людини чи підприємства немає особливого стимулу платити за його виробництво, якщо тільки вони не прагнуть отримати на нього майнові права у вигляді патенту чи авторського права" (с. СІЛІ).

На думку Д. Белла, сутність знання в інформаційну епоху вирішально змінилася. У попередню добу технічні відкриття були доволі поверхово пов'язані з теоретичною наукою. Наприклад, відкриття Дж. Уаттом парової машини не потребувало від нього знання з механіки, а Т. Едісон для відкриття електричної лампочки провів біля 2 тис. дослідів, поки не наштовхнувся на правильний варіант. Іншими словами, це був час талановитих і наполегливих самоуків, які методом проб і помилок здійснювали технічні відкриття. В інформаційному суспільстві зростає значення фундаментальної науки і скорочуються терміни віднайдення її практичного застосування. Д. Белл наводить приклади: комп'ютер не міг бути винайдений без досліджень у галузі фізики твердого тіла; лазер з'явився завдяки проведеним дослідженням молекулярних оптичних пучків. На підставі своїх спостережень він сформулював закон: "просування в будь-якій галузі стають все більш залежними від первісної теоретичної роботи, яка кодифікує вже відоме і вказує шлях до емпіричного підтвердження" (с. 33). І далі відзначив: "Фактично теоретичне знання все більше стає стратегічним ресурсом, стрижневим соціальним принципом, а університети, дослідницькі організації та інтелектуальні інститути, де воно кодифікується і збагачується, виявляються стрижневими структурами новонароджуваної цивілізації" (с. 33-34).

Як би не хотілося журналістам, але одне з основних понять концепції постіндустріального суспільства Д. Белла - інформація - інтерпретується ним зовсім не в журналістському, а в за-гальносоціологічному аспекті. "Під інформацією я розумію, -вказав він, - у загальних рисах зберігання, пошук і обробіток даних як основу всіх видів обміну, здійснюваних в економіці і в суспільстві. Сюди входять: а) документація: платіжні відомості, дані про державну допомогу (наприклад, при соціальному забезпеченні), банківські і кредитні розрахунки і т. п.; Ь) планування: резервування авіаквитків, виробничі плани, аналіз стану запасів, інформація про асортимент продуктів і т. д.; с) демографічні і бібліотечні відомості: матеріали переписів населення, дані, отримані при проведенні обстежень з вивчення громадської думки, результати вивчення ринку, відомості про вибори і т. д." (с. СІЛ). Іншими словами, для Д. Белла інформація сприймається не у вузькому значенні як журналістська новина, а в широкому - як будь-які відомості, що можуть бути в будь-який спосіб збережені, зафіксовані й надані для користування на будь-якому носії. Це, швидше, наукова й науково-технічна інформація, виробництво й поширення якої стає головною рушійною силою сучасності.

Однак сказати, що інформаційні аспекти концепції постін-дустріального суспільства Д. Белла зовсім не мають ніякого відношення до журналістики, так само було б несправедливо, оскільки журналістика - це не вузька галузь збирання, обробки й поширення інформації (у вузькому сенсі - як новин), а в сучасному світі - і комунікативна теорія, і швидкі зсуви в розвитку інформаційних технологій, які справляють свій ужитковий вплив на зміст журналістських повідомлень. Відтак, її знання є надзвичайно важливим для орієнтації сучасного фахівця з мас-медіа в просторі своєї професії.

В іншому місці своєї обширної наукової праці Д. Белл зауважив: "постіндустріальне суспільство у такій же мірі є інформаційним суспільством, у якій індустріальне суспільство - то-варновиробним" (с. 632). Багато з прогнозів науковця мають безпосереднє відношення до журналістики. Зупинимося на розгляді деяких положень, запропонованих для обговорення вже в епілозі, де подані такі проблеми, які перебували на час написання книжки в стані зародження, але зараз з усією очевидністю виявили свою актуальність.

По-перше, Д. Белл, здається, був мало не першим, хто звернув увагу на таку особливість: колосальне збільшення обсягів інформації (економічної, політичної, соціальної, культурної), яку нібито потрібно засвоїти людині інформаційного суспільства, потребує від неї величезної уваги, часу й енергії, що їх вона насправді не має. Більший обсяг інформації не означає її повноти; навпаки, збільшення кількості вимірів і параметрів, які необхідно враховувати для прийняття рішень, роблять інформацію все менш і менш повною. Збирання потрібної інформації стає все більш трудомістким процесом, витрати на її збирання й опрацювання неймовірно зростають. Пошук правильного (адекватного) рішення на підставі такої множинної інформації стає тривалим і витратним процесом.

По-друге, інтенсивно розвивається ще одна особливість інформації - вона стає дедалі все більш специфічною, вузько спрямованою. Іншими словами, якщо в першому пункті мова йшла про розширення інформаційного поля, примноження числа його складників, то в цьому випадку йдеться про поглиблення специфічних інформаційних структур, які ґрунтуються на спеціалізації знання, що його здатні розуміти лише вузькі спеціалісти. Інформація, таким чином, стає все більш складною для сприйняття, дедалі більше ускладнюються процеси перекладу спеціального знання на мову масової інформації, що є предметом діяльності журналістики. Суспільству загрожують процеси інформаційного відчуження, коли одна його частина буде погано розуміти, що відбувається з іншою його частиною.

По-третє, на роль першочергової проблеми висувається потреба в осмисленні інформації. "Говорячи мовою журналістики, - зауважив Д. Белл, - новини вже не повідомляються, але інтерпретуються" (с. 633-634). Інтерпретація здійснюється вже на початковому етапі - відбору необхідних повідомлень з величезного інформаційного потоку. Далеко не всі факти й події життя перетворюються на новини, тобто просто-напросто не всі стають повідомленими, але й не всі новини (повідомлені факти) мають шанс бути включеними в інформаційні випуски телеканалів чи потрапити на шпальти газет, а потрапивши на шпальти газети чи в інформаційні випуски, не всі можуть бути сприйняті аудиторією. Дедалі більше зростає складність пояснення, адекватної інтерпретації повідомлень внаслідок зростання їх специфіки й технічного характеру інформації. Газети й журнали потребують фахівців з дедалі вужчої тематичної спеціалізації, що неминуче позначається на їх загальножурналістській підготовці. Усе більшої спеціалізації набувають не тільки журналісти, але й самі журнали, які все більше відрізняються один від одного, аж до появи все більшого числа "популярних" видань, які пояснюють нові теорії відносно підготовленій і масовій аудиторії. Диференціація в журналістиці вимагає все більших витрат.