Розділ 17. Осмислення проблем журналістики в новітній філософії

Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії журналістики такі:

1) вона виникла в ХХ столітті в Росії, стала панівною із захопленням влади більшовиками і була нав'язана ними всім народам, що склали СРСР;

2) філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчення Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній національній культурі та його вчення про пресу як колективного пропагандиста, агітатора і організатора;

3) основні цілі преси - за допомогою тенденційно дібраних фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;

4) використовувати пресу можуть лише "лояльні й ортодоксальні члени партії";

5) контролюється вона усіма партійними комітетами зверху донизу, головними редакторами, які не лише є членами партії, але обов'язково й членами її керівних органів;

6) заборонено критику партійного керівництва, висвітлення приватних боків його життя, критику партійної програми та інших директивних документів партії;

7) преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних комітетів установ і організацій;

8) основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мобілізації його на виконання завдань партійної програми.

На сьогодні модель радянської комуністичної журналістики виглядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кайданів, повинна вийти на шлях соціально відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розвинутих демократичних державах світу.

Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма "Чотири теорії преси" стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу.

На думку сучасного російського дослідника західних теорій масової комунікації Г. П. Бакулева, здійснена Ф. Сібертом, Т. Петерсеном і У. Шрамом перша спроба компаративного опису основних станів преси "до цього часу залишається найбільш повною" Ч "Майже в кожній статті й книзі, - свідчить він, - які мають відношення до філософської основи журналістики, містяться посилання на книгу цих авторів, коментарі до неї або цитати з неї" .

За понад півстоліття, що минули від часу її появи не бракувало спроб вдосконалити й розширити її. Найбільш продуктивною з них виглядає концепція Деніса Маккуейла, який у книзі, назву якої можна перекласти як "Вступ до теорії масової комунікації" (1987), запропонував на додаток до існуючих опис ще двох теорій преси: 1) медіа періоду розвитку і 2) періодики демократичної участі.

Для української преси найбільш цікавою й актуальною є теорія для медіа періоду розвитку, оскільки вона найбільш щільно припасована до нашої внутрішньої політичної ситуації. У своїй теорії Д. Маккуейл виходив з того, що існують істотні відмінності між суспільствами країн з розвинутими демократіями і тими, що тільки стали на шлях самостійного розвитку. А відтак неможливо механічно трансполювати закони функціонування медіа, що склалися в одних політичних традиціях, на цілком інші. На його думку, преса в молодих країнах, що тільки-но стали на шлях самостійного розвитку, мусить допомагати своїй державі в її становленні.

Діяльність журналістики в таких країнах відзначається цілим рядом особливостей, які можуть бути схарактеризовані як відсутності: 1) достатньо розгалуженої комунікаційної інфраструктури; 2) професійної майстерності; 3) виробничих і культурних ресурсів; 4) достатньої аудиторії, спроможної сприймати інформаційний продукт національною мовою.

На роль чинника величезної ваги висувається залежність молодих країн від розвинутих, яка виражається на технічному, культурному й інформаційному рівнях. Громадянське суспільства таких країн може ставити перед собою тільки одне завдання - економічний, політичний, соціальний і культурний розвиток країни. Цій меті повинні бути підпорядковані всі соціальні інститути з журналістикою включно. Журналістика працює над усвідомленням спільнотою країни її національної ідентичності, осмисленням своїх інтересів у міжнародній політиці. Журналістика в молодій державі виконує ту ж функцію, що й уряд (наці-отворчу й державобудівну), і тому, за визначенням, не повинна йому протистояти. Вона спрямована на утвердження державної незалежності, на заперечення переважного впливу сусідів і світових інформаційних лідерів, на вироблення своєї національної інформаційної традиції. "Тому певні свободи медіа й журналістів, - справедливо відзначив Г. П. Бакулев, - відступають перед обов'язком сприяти досягненню цієї мети" [курсив мій. - І. М.].

Теорія преси демократичної участі виникає на ґрунті соціально відповідальної концепції журналістики і спрямована на вдосконалення її. Занепокоєння її авторів викликає комерціалізація і монополізація приватних медіа, що дає підстави сумніватися в кінцевості потрібних для суспільства трансформацій. Іншими словами, поки інформаційне підприємство залишається в приватній власності, доти немає гарантії, що його власник в один прекрасний момент не запрагне отримати від його діяльності ще більшого прибутку, ніж дістає на цей час, а такі інтенції потребуватимуть трансформації інформаційної політики видання в бік від скорочення аналітичності до посилення розважальності та ін. негативні наслідки. Справедливість цих припущень підтверджена сучасними дослідженнями західної журналістики, де як стійка тенденція спостерігається таблоїдизація якісної преси.

Теорія демократичної участі передбачає розширення кола зацікавлених у створенні й поширенні якісної правдивої інформації структур, осіб, інститутів, вважаючи, що усунення монополій з домінування на інформаційному ринку сприятиме багатовекторності у створенні інформаційної картини світу, утворенню своєрідного броунівського руху новинарного продукту в інформаційному середовищі.

Модель демократичної участі передбачає, що місце центральних інформаційних організацій повинні зайняти громадські органи теле- і радіомовлення, газети з акціонерним складом власників. Заперечуються інституційні централізовані інформаційні корпорації, які мають тенденцію до монополізації новинарного ринку. У провінціях передбачається існування множини регіональних видань, які обслуговують інтереси місцевих спільнот. У цю множинність увіходять на правах активних учасників медіа, що репрезентують інтереси громадян, об'єднаних за інтересами, субкультурами, етнічною приналежністю. Завдяки такій організації медіа-простору утворюється горизонтальна (а не вертикальна, як раніше) модель інформаційного ринку, створюються умови, за яких стає неможливою інформаційна монополія, а отже, і підстави для маніпуляції громадською думкою.

Модель демократичної участі передбачає розширення складу учасників творення інформаційного продукту, широке використання інтерактивності, взаємозамінність ролей створювача, відправника і отримувача інформації. Автори теорії свідомі того, що це приведе до зниження професійного рівня журналістики в цілому, але участь дилетантів у створенні інформаційного продукту дасть, на їх погляд, інші важливі переваги, а саме: децентралізацію медіа, їх самостійність, незалежність від підкупу, незацікавленість у маніпулятивному впливі і неможливість нав'язати силоміць суспільству в цілому певну ідеологію.