Розділ 16. Загальна жанрологія і журналістика

Поділ літературної творчості на роди. Визначення епосу, лірики й драми. Відношення до них прози, віршів і діалогу. Єдність змісту і форми в родовому поділі. Засади жанрового поділу. Поняття про жанровий різновид. Специфіка прози в журналістиці, злиття епічних, ліричних і драматичних елементів у журналістському творі. Поняття журналістського роду. Інформаційний рід та його жанри: замітка, звіт, репортаж, інтерв'ю. Аналітичний рід і його жанри: кореспонденція, стаття, рецензія, огляд. Художньо-публіцистичний рід і його жанри: замальовка, нарис, памфлет, фейлетон, есей. Індивідуальні жанри. Оновлення жанрової системи журналістики

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, репортажами, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Жанри - це комунікативні канали для певного роду інформації. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії й стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр - це змістовно-формальна єдність.

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Свою книжку про жанри періодичної преси О. О. Тертичний недарма розпочав слушними міркуваннями про важливість для журналіста дивитися на світ очима жанру. Справа в тому, що серед молодих журналістів існує зневажливе ставлення до категорії жанру, заґрунтоване, зрештою, на їхній недосвідченості, бракові життєвого й професійного досвіду. Від них іноді доводиться чути: байдуже в якому жанрі виконаний журналістський текст, головне створити цікавий, читабельний матеріал. Інші говорять: зміст поняття "жанр" недостатньо чітко окреслений, у одного автора можна побачити таку ієрархію, а в другого - зовсім іншу жанрову систему.

Насправді жанри в журналістській (і літературній) творчості існують об'єктивно, тобто незалежно від бажань практиків і думок теоретиків. Можна впевнено говорити, що жанри - це великі групи текстів, які наділені спільними ознаками, а жанрологія -це наука про типологію текстів.

Крім того, жанри відіграють самі по собі важливу комунікативну роль у внутрішньому й зовнішньому журналістському спілкуванні. Під внутрішнім середовищем ми розуміємо спілкування в середині журналістського колективу. Відомий журналіст, майстер сатиричних жанрів Ігор Лагоза у книзі "Сміхом душа лікується" розповів про те, як він став фейлетоністом. Якось тодішній редактор "Вечірнього Харкова" Валер'ян Єськов поскаржився йому на брак здібних до написання фейлетону авторів, а без цього жанру, на його глибоке переконання, не могла існувати газета, це був магніт, який притягав до себе увагу читачів. Ранком наступного дня Ігор Лагоза поклав на стіл редактора свій перший фейлетон і був негайно зарахований на посаду фейлетоніста.

У цій мемуарній історії прикметним є те, що журналісти спілкувалися між собою мовою жанру. Редактор шукав не просто абстрактний текст, яким би міг заповнити (чи прикрасити) сторінки своєї газети, а саме фейлетон. А журналіст його прекрасно зрозумів і приніс наступного дня текст, виконаний у цьому жанрі. Це й означає, що редактор і журналіст говорили однією жанровою мовою й добре розуміли один одного.

Спільною жанровою мовою розмовляє журналіст з читачами. Читач, щодня розгортаючи газету, сподівається побачити в ній не тільки імена улюблених журналістів, але й добре знайому йому систему жанрів: короткі інформаційні замітки, репортаж, проблемну статтю, портретний нарис про видатну людину, рецензію на нову книгу чи театральну виставу та ін. Ефект жанрового очікування є важливим фактором формування читацьких інтересів і задоволення читацьких потреб. Поза жанром неможливо вести мову про дієвість та ефективність журналістики. Таким чином, і з зовнішнім світом журналіст так само говорить мовою жанру.

Як не дивно це прозвучить, але, якби гіпотетично припустити, що раптом уявлення про жанр щезли з нашої свідомості, то журналісти перестали б розуміти один одного, а що найгірше -їх перестали б розуміти читачі.

Досвідчений дослідник художньої творчості, який свого часу належав ще до ОПОЯЗу, Віктор Шкловський дуже точно порівняв жанри із звичаєвим правом. "Постійно встановлені звичаї, - писав він, - етикети порядку огляду світу (як мені здається) - називаються жанрами" . Звичаєве право передує написаним законам - юриспруденції, хоча часто юриспруденція - лише записані звичаєві закони. Звичаєве право виникає в незапам'ятних глибинах тисячоліть і вже далеко не всі пам'ятають про первісні причини і навіть справжній зміст тих чи інших звичаєвих законів. Так само і жанри виникли тоді, коли людина почала говорити, адже існують, зрозуміло, не тільки жанри журналістики й літератури, але й жанри висловлювань, розмовні жанри (рос. "речевые жанры"). Спершу жанри склалися в усній народній творчості і лише потім з неї перейшли в літературу. На ґрунті літературних жанрів сформувалася журналістська жанрологія.

Звичаєве право діє стихійно, ніхто не наглядає за його здійсненням, і все ж воно неухильно виконується на підставі народної моралі. Так само й жанр. Ніхто не наглядає за його здійсненням, він сам прокладає собі шлях через стихію мовлення, усного чи писемного текстотворення. Так як вчинки людей регламентуються спочатку звичаями, а потім правом, так і висловлювання людей регламентуються спочатку стихійним, а потім усвідомленим вживанням жанрів. Адже ще М. М. Бахтін довів, що будь-який твір є нічим іншим, як висловлюванням письменника з певного приводу.

Що з цього випливає? Чим краще професіонал знатиме природу жанрів, чим глибше розумітиме їх закони, тим вищих професійних успіхів він досягне. Більше того, сьогодні можна сказати: журналіст - це людина, яка знає жанрові закони і свідомо створює тексти в рамках жанрових вимог. Якщо в правовій державі головним суб'єктом є законослухняний громадянин, то головним суб'єктом у журналістиці є жанровослухняний автор.

Конкретний текст стосовно жанру - це метонімічний прояв "постійно встановленого звичаю", втілення "етикету порядку огляду світу". Стосунки тексту і жанру метонімічні. Текст може бути лише репрезентацією певного жанру. Успіх журналіста залежить від того, наскільки свідомо вживає автор жанрові закони. Журналістика відрізняється від літературної творчості тим, що в ній вищий рівень ремісницької праці, більша питома вага належить ремісницьким прийомам. Такі особливості зумовлені умовами праці журналіста, адже він письменник на щодень, він не може витрачати дорогоцінний час на пошук креативних прийомів розв'язання тих чи інших творчих завдань. Тому для нього знання жанрових законів творення тексту є не просто важливим, а обов'язковим. Оволодіння жанровими законами пов'язане передусім з баченням структури тексту. Якщо майбутній журналіст буде добре розуміти й виразно бачити структурні елементи, з яких складається жанр, то він зможе на цій підставі успішно розв'язати завдання створення тексту.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанро-логічних питань, яким і присвячений цей виклад. Незважаючи на теоретичну загальність даного матеріалу, він має важливе значення для розв'язання суто творчих конкретних завдань, що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді, коли він залишає позаду період учнівства й виходить на шлях власної, самостійної творчості.

Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики (й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово "жанр" запозичене в українську мову з французької, де вживається в двох значеннях: "рід" і "вид". Це створило певну плутанину в жанрологічній термінологічній системі, де утворилося відразу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих явищ. Не вдаючись до викладу подробиць дискусійних моментів, відзначимо, що найбільш поширеною є концепція, згідно з якою щодо літературних текстів застосовуються три рівні поділу, що називаються

-

2) жанр,

3) жанровий різновид.

У відповідності із загальнофілософським законом зміст і форма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет належить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення до форми як до чогось другорядного, неістотного. "Дайте мені сенсаційний зміст, - говорить молодий журналіст, - а вже оформити його я як-небудь зумію". Насправді ж, форма не є другорядним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журналістів перемагає той, хто пише яскравіше, здійснює вичерпне збирання інформації, формує на її підставі переконливі концепції, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко оволодів жанровими типами мислення.