Розділ 3. Інфраструктура журналістики

Поняття про інфраструктуру та інфраструктура журналістики. Професійна підготовка журналістів. Перші в світі вищі навчальні заклади, що розпочали підготовку журналістів. Типи журналістської освіти. Школа інструктажного навчання. Школа виховання інформатора. Школа виховання аналітика. Журналістська освіта в Україні та Харкові. Журналістські творчі спілки та об'єднання. Міжнародна Федерація Журналістів. Творча спілка журналістів України. Державні органи з нагляду за здійсненням законодавства в інформаційному просторі. Періодичні видання з журналістики.

"Поняття інфраструктура (від лат. infra - нижче, під

А Хі structura - будова, розміщення) використовується сьогодні дня позначення сукупності галузей та видів діяльності, що забезпечують і обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери життя суспільства. Це поняття стане зрозумілішим у світлі фізичних термінів: інфразвук та інфрапромені. Інфразвук -це коливання в пружному середовищі, які поширюються з такою частотою, що їх не сприймає (не чує) людський слух. Інфрачервоне випромінювання не видиме для людського ока, бо має таку довжину хвилі, яка вже ним не сприймається. Так само й інфраструктура певної галузі - ніби невидима за головними результатами основної діяльності, разом з тим галузь не може існувати без неї.

У залежності від застосованого масштабу та чи інша галузь людської діяльності може розглядатися то як основна, то як допоміжна. З погляду таких сфер діяльності, як політика чи економіка, журналістика (і взагалі - комунікація, транспорт, зв'язок) може відноситися до інфраструктури, особливо в індустріальному та ще й тоталітарному суспільстві. В інформаційному (постіндустріальному) демократичному суспільстві журналістика висувається на місце самостійної невиробничої галузі діяльності, значення якої дедалі зростає. У такому суспільстві журналістика вже сама стає самодостатньою, самостійною галуззю духовного й матеріального виробництва, а відтак мусить мати інфраструктуру для забезпечення й обслуговування свого успішного існування й розвитку.

До інфраструктури журналістики в сучасному інформаційному суспільстві належать: 1) освітні заклади, що провадять підготовку журналістів для різного роду мас-медіа й комунікаційних служб, 2) міжнародні та національні творчі організації та спілки журналістів, 3) органи державного управління інформаційним простором; 4) технічні засоби виготовлення та поширення інформаційного продукту.

Розгляньмо почергово ці складники, оскільки знання про них та їх історичне формування вкрай необхідне сучасному журналістові.

І. Журналістська освіта. Журналістська освіта явище порівняно молоде, що робить взагалі правомірним питання: чи можливо й потрібно взагалі навчитися журналістиці, якщо в цій галузі успіх значною мірою залежить від таланту, що його освіта не дає і засадничо дати не може? Адже ніхто не навчав журналістиці Теофаста Ренодо, Річарда Стіля, Джозефа Адіссона, Миколу Новикова, Євграфа Філомафітського, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Володимира Науменка, Симона Петлюру, Євгена Сверстюка та багатьох інших працівників пера, а потім і мікрофона. Тривалий час журналістика вільно обходилася без журналістської освіти (не тільки вищої, але й середньої), а відтак не потребувала спеціальних знань. Журналістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і потяг до творчості.

Але впродовж історичного розвитку виготовлення газети і журналу дедалі ускладнювалося. У середині ХІХ століття розпочався розвиток фотожурналістики і тоді ж - агенційної журналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х - і тележурналістка. У 1980-х роках виник Інтернет, спочатку як новий канал комунікації, а потім і як середовище, у якому сформувалася електронна журналістка. Перші онлайнові періодичні видання з'явилися в 1990-х рр.; а особливо бурхливо вони стали виникати у 2000-х рр. Дедалі ускладнюючись технологічно. праця журналіста, залишаючи в собі первісне творче ядро, стала потребувати спеціальних знань, фахової підготовки. Особливо гостро ця необхідність була усвідомлена на межі ХІХ і ХХ століть, коли в різних країнах світу майже одночасно почали виникати навчальні заклади, що здійснювали підготовку спеціалістів для друкованих засобів масової інформації.

Історія журналістської освіти - захоплюючий предмет для будь-якого науковця - ще не створена. На цьому полі маємо лише першу спробу - "міні нариси" Р. П. Овсепяна, у яких він дуже стисло подає історію журналістської осівти в національних регіонах Радянського Союзу .

Але в аспекті найзагальніших контурів історія журналістської освіти виглядала так.

За даними С. Г. Корконосенка, перші спроби налагодити підготовку репортерів для щоденних газет були зроблені в США і належать до 1860-х рр. А "перший системно організований курс з'явився в університеті Пенсільванії в 1893 р." . У Європі першу вищу школу журналістів було відкрито в Берліні 6 січня 1900 р. У 1902 р. з ініціативи редактора "Westminster Gasette" Віл. Гіля створено школу журналістів у Лондоні. Створені як окремі навчальні заклади, ці школи мали свої програми підготовки майбутніх фахівців, орієнтувалися на редакційні потреби великих щоденних газет, в основу професійної підготовки клали залучення до навчального процесу провідних журналістів-практиків. Але дуже швидко ці навчальні заклади довели неспростовну істину: навчати молодь повинні педагоги, професійні науковці й викладачі. Адже далеко не завжди талант журналіста поєднувався в одній особі з талантом учителя, тому незабаром виникла потреба включити журналістику в традиційну університетську освіту. Уперше факультет журналістики був створений у Цюріхському університеті (Швейцарія) в 1903 р., куди для організації професійної підготовки журналістів був запрошений редактор газети "Züricher Post" доктор Веттештайн.

Поширенню журналістської освіти на початковому етапі сприяв той факт, що в газетах і журналах того часу працювало багато професійних письменників та університетських професорів. Ситуація, яка склалася в Харкові навколо заснування першої великої приватної газети "Южный край" (1880-1919), була загалом типовою для часописів кінця ХІХ - початку ХХ століття. На посаду редактора газети її видавець О. О. Іозефович запросив декана юридичного факультету Харківського університету професора А. М. Стоянова, співробітниками газети оголосила себе мало не вся професорська колегія. У Харкові жартували: "передові статті для "Южного края" пишуть заслужені професори університету, замітки - ординарні професори, репортажі -доценти, а розповсюджують газету приват-доценти". Тож не дивно, що засновниками перших шкіл журналістики чи факультетів журналістики бачимо докторів наук та професорів університетів.

На американському континенті ідея університетської журналістської освіти була реалізована завдяки головному редакторові нью-йоркської газети "The World", знаменитому журналістові Джозефу Пулітцеру (1847-1911). В історію американської (і світової) масово-інформаційної діяльності він увійшов як засновник "нової журналістики", батько "жовтої преси". Незважаючи на те, що з цим типом мас-медіа в суспільній свідомості пов'язані уявлення про поверховість і необізнаність журналіста, Дж. Пулітцер добре розумів пекучу потребу для його підготовки гарної глибокої всебічної освіти. І головне - він добре знав, що й сам як редактор досяг успіху завдяки освіті, відвідуванню бібліотек і безкінечному читанню книжок, тому досить скептично ставився до підготовки журналістів на різного роду курсах і в школах при редакціях газет. Дж. Пулітцер, - підкреслив свого часу професор Володимир Здоровега, - "з великою внутрішньою впевненістю спрогнозував неминучість саме університетської форми підготовки журналістських кадрів" .

Уже ставши великим медіа-магнатом і внаслідок погіршання здоров'я відійшовши від справ, але розуміючи, що його достатки надбані внаслідок праці в журналістиці, він заповів 2 млн ам. дол. (приблизний еквівалент нинішнім 300 млн) Колумбійському університетові Нью-Йорка на створення факультету журналістики і на щорічну премію свого імені. Вважають, що саме Дж. Пулітцер заснував професійну журналістську освіту в США. Факультет журналістики в Колумбійському університеті відкрився в 1912 р. Сьогодні у США журналістській професії навчають у 450 університетах.

Німеччина нараховує 40 навчальних закладів, де здійснюється підготовка спеціалістів з масової інформації. Вища освіта передбачає спеціалізацію майбутніх фахівців у галузі репортерської та редакторської діяльності для газет та журналів, ведучих теле- і радіопрограм, операторів і режисерів телебачення і радіо, працівників реклами та різноманітних інформаційних служб, у тому числі й зв'язків з громадськістю (ЗГ) тощо. Робота журналіста стає дедалі складнішою і це позначається на структурі журналістської освіти, у якій так само з'являються нові напрямки, відкриваються нові галузеві, тематичні та рольові спеціалізації.

У Росії перша журналістська школа була заснована в 1904 р. в Москві професором права Д. Є. Владимировим. Ця школа не проіснувала довго й не витримала потрясінь, пов'язаних з Першою російською революцією. Особливого розвитку журналістська освіта в цій країні набула за радянських часів, тобто в СРСР, адже преса розглядалася комуністичною партією як надзвичайно істотний чинник пропаганди й агітації, переконування народних мас у правильності політики комуністичної партії. Так, у1918 р. в Комуністичному інституті імені М. Я. Свердлова були відкриті центральні газетні курси. А з 1921 р. почав працювати Державний інститут журналістики (ДІЖ) у Москві. У 1924 р. відкрито секції газетної справи в Комуністичному університеті трудящих Сходу і в Комуністичному університеті народів Заходу. З 1930 р. розширилася мережа інститутів журналістики, факультетів журналістики в обласних та крайових Комуністичних університетах.

Комуністична партія як керівна і спрямовуюча сила в СРСР великої ваги надавала пропаганді й агітації, головним механізмом здійснення яких була журналістика. Під час радянсько-німецької війни ЦК ВКП (б) в 1944 р. прийняв постанову про реформування журналістської освіти. У ній передбачалося зліквідувати підготовку майбутніх журналістів через ДІЖі як таку, що засвідчила свою неефективність, і перенести її в університети, де з наступного навчального року розпочати створення факультетів журналістики. У відповідності до цієї постанови усі державні інститути журналістики біли ліквідовані, а в 1945 році відкрито перший у Радянському Союзі факультет журналістики в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова У 1946 р. спеціальність "Журналістика" відкрито і в Ленінградському державному університеті на філологічному факультеті, де для підготовки фахівців з цієї спеціальності була створена випускова кафедра журналістики. Щоправда, до відкриття факультету справа дійшла лише в 1960 р.

В Україні вища журналістська освіта була вперше запроваджена в Комуністичному університеті імені Артема (Харків). Це був вищий навчальний заклад в УРСР, створений за рішенням

ЦК КП (б)У від 1 квітня 1922 року на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП (б)У в Харкові для підготовки керівних партійних і профспілкових кадрів. Спочатку університет мав два відділи (факультети) - основний і лекторський. Згодом було створено відділи журналістики і підготовчий. Термін навчання становив три роки. Для підвищення теоретичного рівня керівних працівників при університеті діяли річні курси підвищення кваліфікації.