Розділ 17. Осмислення проблем журналістики в новітній філософії

По-четверте, зростання обсягів інформації наштовхується на непереборну перешкоду - обмежену здатність людини цю інформацію засвоювати. Інформаційне суспільство поки що не привело (й не може привести) до появи інформаційної людини, тобто такої, яка б демонструвала підвищений рівень засвоєння інформації у порівнянні з своїми попередниками. Більше того, інформаційна епоха як ніколи раніше поставила на порядок денний проблему: свідомість людини в аспекті об'єму пам'яті й можливості засвоювати інформацію залишається сталою величиною. Існує верхня межа кількості інформації, яку людина здатна засвоїти й обробити. Таким чином, зростання загального обсягу інформації при сталих обсягах її засвоєння означає тільки одне: "все про більше і більше ми знаємо менше і менше" (с. 634).

Оскільки компетентність дається все дорожчою ціною і розглядається як найвизначніша вартість, тут і виникає ідея меритократії, яку ми вже розглянули в наших попередніх викладах. Інформаційне суспільство потребує нових людей, і ними виявляються учені, математики, економісти, творці нової інтелектуальної технології, спеціалісти у різноманітних галузях природничого, гуманітарного й соціального знання. Скасовується спадкоємність і родинні зв'язки, які в попередні епохи забезпечували людині шлях до влади. В інформаційну епоху вона йде по ньому завдяки своїм внутрішнім якостям - розуму, таланту, знанням, працьовитості, наполегливості. Меритократія - це передусім клас професіоналів, який володіє знаннями, а не власністю.

Тут важливо додати до сказаного таке: головним соціальним інститутом меритократії в інформаційному суспільстві стає Університет як інструмент передачі знання від тих, хто володіє компетенцією, до тих, хто має здібності, посвячений служінню авторитету, знанням і освіченості. Більшість учених, які провадять фундаментальні дослідження, сьогодні зосереджені в університетах, саме університети служать джерелом спеціалізованих кадрів, яких потребує суспільство, уряд, громадські організації. Навіть більшість критиків і письменників знаходять собі застосування в університетах. Це означає лише одне: "Університет в усе більшій мірі стає головним соціальним інститутом постіндустріального суспільства" (с. 334). Так же, як протягом попередніх ста років комерційне підприємство грало провідну роль в індустріальному суспільстві, так у найближчі сто років таку роль буде грати університет, унаслідок виконуваних ним функцій бути джерелом інновацій і знань.

Журналістика розглядається Д. Беллом як мотор соціального прогресу. У попередні епохи новини поширювалися у вигляді чуток та існувало лише кілька газет, що висвітлювали переважно місцеві події. Журналістика створила національне суспільство, а потім і світове співтовариство, приєднавши навіть розрізнених фермерів через мас-медіа до політики й культури. Населення переживає інформаційний стрибок взаємодії. Унаслідок взаємодії, налагодженої завдяки засобам комунікації, виникає масове суспільство. Масове суспільство, за Д. Беллом, - суспільство "скорочених відстаней"; певна річ не тільки географічних, але соціальних, естетичних, психологічних.

Енергія знання нагромаджується в наукових часописах, зростання кількості яких демонструє щаблі руху людства до інформаційного суспільства. Найстарішим науковим журналом Д. Белл називає "Філософські праці Лондонського Королівського Товариства", які вперше з'явилися в 1665 р. Число таких часописів росло поволі. До початку ХІХ ст. воно складало приблизно сто, до середини того ж століття - тисячу, до 1900 р. - десять тисяч. Наука виявляється нерозривно пов'язаною з журналістикою. Чи можуть вважатися фактом науки праці, що залишилися в рукописах? - запитує Д. Белл і переконливо доводить: ні. А далі пропонує таке визначення: "Наука - це те, що публікується в наукових журналах, газетах, доповідях і книгах. Коротше, це те, що втілюється в літературі" (с. 241). Ознакою нарощування наукового знання стала поява нового типу часописів - реферативного журналу. На середину ХХ ст. їх кількість досягла трьохсот.

Сучасне суспільство вже давно живе в умовах надлишку інформації. Потенційно увесь світ перебуває в сфері пильної уваги будь-якого чита-слуха-гляда-ча. Існує величезна кількість політичних осіб і партій, з якими кожному необхідно ознайомитися, щоб не відстати від поточних подій. З ними нас мало не в примусовому порядку знайомлять щоденні газети й випуски новин.

Проблемою для людини стає віднаходження часу для приватного життя, пошук відкритого простору, де вона може знайти притулок від стресів, якими їй загрожує журналістика.

Людина прагне вирватися із зачарованого кола, але це їй не вдається. Для неї вже не існує реальності, поза віртуальним світом, створеним у мас-медіа. На протязі більшої частини історії (доіндустріальний стан) для людини реальністю була природа. В індустріальну епоху реальністю стала техніка, інструменти і предмети, виготовлені людиною, які, однак, здобули незалежне від людини існування й утворили речовий світ навколо неї. У наш час реальністю для людини є в першу чергу інформаційний віртуальний світ, створений комунікаційними технологіями. Це не природна, не речова, а комунікаційна реальність, яка полягає у відображенні свого "я" в інших людях. Людство стає мережею свідомості, яка реалізує себе як єдина соціальна конструкція. Ера природи і ера речей залишилися позаду.

Створивши модель інформаційного суспільства, Д. Белл зупинився. Як розв'язати соціальну (інформаційну, комунікаційну) колізію, у яку потрапило людство, він не знає. Із сумом варто відзначити, що українська наукова спільнота з великим запізненням має змогу познайомитися (і то через російський переклад) з видатним твором наукової думки. Світове співтовариство пішло далеко вперед, на Заході з'явилися нові праці, які мають на меті осмислення пройденого шляху і соціальне прогнозування. Але адаптація їх в українську свідомість так само затримується, як колись це було з книжкою Д. Белла. Тоді можна було нарікати на ідеологію й цензуру, але тепер нарікати ні на кого, окрім самих себе. Українським медіа-дослідникам варто більш активно й наполегливо (і головне - своєчасно) засвоювати надбання світової соціологічної думки.

Концепція "поля журналістики" П'єра Бурдьє. У сучасному західноєвропейському журналістикознавстві особливою популярністю користується концепція "поля журналістики" П'єра Бурдьє. П'єр Бурдьє (1930-2002) - видатний французький філософ і соціолог, який старанно й послідовно вивчав сучасний стан мас-медіа на прикладі країн з найбільш розвиненою системою масової інформацій й комунікації. В останній період свого життя він належав до такого кола французьких інтелектуалів (Жак Дерріда, Поль де Ман, Жан-Франк Ліотар), які не мали сталого місця праці, а запрошувалися одночасно до багатьох провідних університетів не тільки Франції, але й світу. Книжка "Про телебачення і журналістику", створена на підставі лекцій, прочитаних в одній з найвідоміших вищих шкіл Франції - Колеж де Франс (у 1995-1996 роках), - узагальнила багаторічні дослідження, висвітлила проблему активного впливу телебачення як комунікаційного каналу поширення інформації на журналістику в цілому. А за цим постала й загальна картина інформаційного світу, у якому людство живе сьогодні .

Сучасну гуманітарну науку П. Бурдьє збагатив загальним поняттям соціального поля. Він вважав, що в суспільному житті співіснують численні поля: політики, економіки, банкової діяльності і фінансів, культури, спорту та ін. "Поле є місце сил, -відзначив П. Бурдьє, - усередині якого агенти займають позиції, що статистично визначають їх погляди на це поле і їх практики, спрямовані або на збереження, або на зміну структури силових відношень, що створюють це поле" (с. 108-109). Можливо, зрозу-мілішою його думка буде в інтерпретації відомих авторів: Луїзи Філліпс і Маріанне Йоргенсон, які так сформулювали думку Бурдьє: "поле - це відносно автономна соціальна сфера, що підпорядкована визначеній внутрішній соціальній логіці" . Поле - це структурований соціальний простір: поле сил і поле боротьби за зміну чи збереження цього поля. Слід прийняти до уваги сукупність силових відношень, що складають структуру поля. Найбільш стійке поле таке, яке має найбільш розгалужену структуру, а елементи структури істотним чином відрізняються між собою. Існувати в полі, - у полі літератури, у художньому полі - значить відрізнятися, відзначає П. Бурдьє. Подамо ще одне визначення сутності цього поняття, осягнуте через популярний у сучасній філософії концепт гри: за Н. А. Шматко, "поле - простір гри, що історично склався, із специфічними, властивими тільки цьому простору інтересами, цілями і ставками, з особливими законами функціонування" . Найбільшою потужністю наділене те поле, яке володіє ресурсами, що їх можна інвестувати в гру, щоб отримати прибуток.

Особливу увагу філософ спрямував на вивчення поля журналістики. Поле журналістики, за П. Бурдьє, утворилося в ХІХ столітті на основі опозиції між газетами, які пропонували передусім новини сенсаційного характеру, і газетами, що публікували аналітичні матеріали і коментарі, прагнули підкреслити свою відмінність від перших і голосно проголосити свою "об'єктивність". Журналістське поле - це мікрокосм, підпорядкований своїм власним правилам. Визначальна особливість поля журналістики - безкінечна боротьба за свободу слова. Патрік Шампань, французький дослідник медіа сформулював цю думку категорично: історія журналістики могла б називатися історією неможливої незалежності або менш песимістично: нескінченною історією боротьби за незалежність, яка весь час загрожена .

У полі мас-медіа спостерігаються два типи визнання: вузьке, серед рівних, колег, професіоналів і широке або зовнішнє - з боку публіки, непрофесійних споживачів. Журналістське поле особливо страждає від того, що панівним у ній є другий тип визнання. Конкуренція в ньому вимірюється невидимими силовими лініями, на які вказують такі ознаки, як частка ринку, що припадає на різноманітні канали; авторитет у замовників реклами, наявність престижних журналістів та ін. Журналістське поле постійно піддається випробуванню вердиктом ринку або безпосередньо через санкції з боку клієнтів, або опосередковано через механізм рейтингу. Проте конкуренція між журналістами не відчувається і не мислиться як чисто економічна боротьба за отримання прибутку, насправді вона пов'язана з позицією даного медіа в символічних відносинах.

Четверта влада, якою визнають сьогодні журналістику, насправді "влада" (в лапках), тобто символічна, несправжня влада. Вона нікому нічого не може реально наказати. Проте через механізм громадської думки журналістика володіє величезною силою впливу на всі сфери суспільного життя і владу в тому числі.

Існують також символічні революції, що виробляються творчою інтелігенцією, ученими, видатними релігійними і, рідше, політичними пророками. Але такі революції, попри їх символічність, спрямовані на ментальні структури, тобто змінюють наше бачення і мислення. Загрозу такої символічної революції з цілком негативними ментальними наслідками несе з собою телебачення, яке на наших очах змінює засадничі функції журналістики. Телебачення виступає як справжній інструмент підтримання символічного порядку. Символічний вплив телебачення полягає в його все загальності, у привабленні уваги до потенційно цікавих для всіх подій.

Особливо великий вплив має телебачення, будучи інструментом, який дозволяє теоретично торкнутися всіх громадян. На телебаченні панує "ефект реальності": воно примушує повірити в те, що показує. І мало-помалу телебачення, яке за ідеєю є інструментом відображення реальності, перетворюється на інструмент створення реальності, ми все більше і більше наближаємося до простору, у якому соціальний світ описується й диктується телебаченням. За допомогою телебачення досягається то же ефект, що й від демонстрації в 50000 чоловік, запевняє П. Бурдьє.

Своєю здатністю доступу до найширшої аудиторії телебачення поставило друковану журналістику і культурний світ у цілому в жахливе становище. Поруч з ним жовта преса, від якої моторошно, - це дрібнички. Число глядачів вечірнього випуску новин, вказує П. Бурдьє, більше, ніж сукупне число читачів усіх ранкових і вечірніх газет Франції, разом узятих. Для дослідника це значить, що телебачення цілком відповідає ментальним структурам більшості телеглядачів. Але чи йде панування телебачення на користь людству, суспільству в цілому?

Тут П. Бурдьє переходить до розгляду залежності телебачення від інших соціальних полів і приходить до висновку, що поле телебачення (а через нього і поле журналістики, частиною якого воно є) володіє однією особливістю: воно набагато більше залежить від зовнішніх сил, ніж інші поля виробництва культурної продукції: математичне, літературне, юридичне, наукове та інші поля. Таким чином, встановлюється ціла вертикаль залежностей: "усі поля виробництва культурної продукції піддаються структурному тискові поля журналістки" (с. 74); поле журналістики перебуває під тиском поля телебачення, а поле телебачення перебуває під тиском поля економіки.

Причому через можливість точного підрахунку публіки кожної конкретної передачі чи програми вплив економіки весь час посилюється. Всередині самого поля журналістики йде невпинна конкуренція за присвоєння публіки, а також за присвоєння того, що повинно привабити публіку.

Чим краще ми розуміємо, як функціонує певне поле (соціальне середовище), тим ясніше стає, що людьми, які його складають, маніпулюють у такій же мірі, як і ті, що нібито самі маніпулюють. Іншими словами: маніпулюючі насправді так само маніпульова-ні. Без знання про те, хто господар тієї або іншої телекомпанії, яка доля її замовників у бюджеті і які розміри отримуваної фінансової допомоги, ми не можемо нічого зрозуміти в її фінансуванні.