Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Мадемуазель де Ла-Моль одержала звістку про смерть маркіза де Круазнуа. Пан де Тале, уславлений своїм багатством, дозволив собі висловити деякі образливі припущення з приводу зникнення Матильди. Пан де Круазнуа зажадав, щоб він узяв свої слова назад. Пан де Тале показав йому одержані анонімні листи з подробицями, так майстерно підібраними, що нещасний маркіз не міг не побачити крізь них істину.

Пан де Тале дозволив собі при цьому деякі жарти, далеко не делікатного характеру. Не тямлячи себе від гніву й горя, пан де Круазнуа так категорично став вимагати пробачення, що мільйонер вирішив битись на дуелі. Дурість перемогла, і юнак, найбільш достойний кохання з усіх молодих парижан, загинув, не доживши й до двадцяти чотирьох років.

Ця смерть справила дивне, болісне враження на знесилену Жульєнову душу.

— Бідний Круазнуа справді порядно і чесно ставився до нас, — казав він Матильді. — Він мусив ненавидіти мене з того часу, коли ви так необережно поводились у салоні вашої матусі, і шукати сутички зі мною; бо ненависть, яка йде на зміну зневазі, звичайно буває несамовита.

Смерть пана де Круазнуа змінила всі Жульєнові плани щодо майбутнього Матильди. Протягом кількох днів він намагався довести їй, що вона мусить одружитися з паном де Люзом.

— Це чоловік несміливий, не єзуїт, — казав він їй, — і він, безперечно, проситиме вашої руки. Честолюбство його похмуріше й послідовніше, ніж у нещасного Круазнуа, у його рідні немає герцогства, а тому він охоче одружиться з удовою Жульєна Сореля.

— До того ж з удовою, що зневажає всякі високі почуття, — холодно зауважила Матильда, — бо вона доволі прожила на світі, щоб побачити, як її коханий через півроку зрадив її для другої жінки, винної у всіх їхніх нещастях.

— Ви несправедливі. Паризькому адвокатові, якому доручено клопотатись про моє помилування, ці відвідування пані де Реналь дадуть чудовий привід для красномовства. Він змалює, як ласкаво піклується про вбивцю його жертва. Це може справити враження, і, можливо, колись ви ще побачите мене героєм якої-небудь мелодрами... — І таке інше, і таке інше.

Жорстокі ревнощі й цілковита неможливість помсти, нескінченне горе без усякої надії попереду (бо, якщо навіть припустити, що Жульєн буде врятований, — як завоювати знов його серце?), сором і біль від того, що вона тепер любить більше, ніж будь-коли, свого зрадливого коханця, — все це зробило мадемуазель де Ла-Моль надто мовчазною. Ні зусилля пана де Фрілера, ні грубувата щирість Фуке не могли вивести її з цього стану.

Щодо Жульєна, то, за винятком тих хвилин, які в нього відбирала Матильда, він жив тільки своїм коханням і майже не думав про майбутнє. І такою є незбагненна дія цього почуття, коли воно сягає своєї вершини і в ньому нема ніякої фальші, що й пані де Реналь майже поділяла його безтурботність і тиху радість.

— Колись, — казав їй Жульєн, — гуляючи з тобою в лісах Вержі, я міг бути таким щасливим, але палке честолюбство заносило мою душу в фантастичні краї. Замість того щоб притиснути до серця твою прекрасну руку, що була так близько коло моїх уст, я забував про тебе, мріючи про майбутнє, я був у полоні тих незчисленних битв, які мав витримати, щоб завоювати якесь нечуване багатство... Ні, я, напевне, так і вмер би, не знаючи, що таке щастя, якби ти не прийшла до мене сюди у в’язницю.

Дві події порушили це спокійне життя. Жульєнів духівник, хоч він і був янсеністом, не уникнув підступів єзуїтів і, сам того не підозріваючи, зробився їхнім знаряддям.

Одного разу він прийшов до Жульєна і сказав йому, що коли він хоче уникнути тяжкого гріха самогубства, то мусить зробити все для того, щоб домогтися помилування. Духовенство має великий вплив у міністерстві юстиції в Парижі, а тому є дуже легкий спосіб: навернення в лоно церкви з широким розголосом.

— З широким розголосом! — повторив Жульєн. — Ах, отче, ловлю вас на слові: виходить, і ви граєте комедію, як місіонер!

— Ваша молодість, — поважно промовляв янсеніст, — врода, якою нагородило вас провидіння, навіть мотиви вашого злочину, що й досі лишаються загадкою, героїчні зусилля врятувати вас з боку мадемуазель де Ла-Моль, зрештою, все, аж до дивовижної прихильності, яку виявляє до вас ваша жертва, все це зробило вас героєм в очах молодих безансонських жінок. Вони забули для вас усе, навіть політику... Ваше навернення знайде відгук у їхніх серцях і залишить глибокий слід. Ви можете зробити величезну послугу релігії, так невже ж я вагатимусь із тієї дрібної причини, що єзуїти вчинили б так само в подібних умовах! Таким чином, вони можуть перешкодити нам і тут, у цьому окремому випадку, де їхня хижість безсила! Ні, так не повинно бути... Сльози, викликані вашим наверненням, знищать згубний вплив десятьох видань безбожних творів Вольтера.

— А що ж тоді залишиться мені, — холодно заперечив Жульєн, — кали я зневажатиму самого себе? Я був честолюбним і не буду ганити себе за це, я діяв так, як вимагає наш час. Тепер я живу з дня на день. Але я наперед знаю, що відчув би себе вельми нещасним, якби припустився якоїсь підлоти.

Друга подія, що завдала ще більшої прикрості Жульєнові, була пов’язана з пані де Реналь. Якась приятелька-інтриганка переконала цю наївну й боязку жінку, що її обов’язок — їхати в Сен-Клу і кинутись до ніг короля Карла X.

Вона вже принесла раз найбільшу жертву, наважившись на розлуку з Жульєном, і після цього насильства над собою для неї мало важила неприємна перспектива виставити себе на посміховище всьому світові, що раніше було для неї гірше за смерть.

— Я піду до короля, одверто признаюсь, що ти мій коханець; життя людини, та ще й такої, як Жульєн, повинно стояти вище від усіх міркувань обачності. Я скажу, що ти зробив замах на моє життя з ревнощів. Є багато випадків, коли за таких обставин життя нещасних юнаків було врятовано людяним заступництвом присяжних або короля.

— Я перестану з тобою бачитись, я накажу не пускати тебе в мою камеру, — скрикнув Жульєн, — і, звичайно, на другий же день заподію собі смерть з одчаю, якщо ти зараз же не присягнеш мені, що не зробиш нічого такого, що нас обох виставить на посміх. Ти це не сама придумала — їхати в Париж! Скажи мені, хто ця інтриганка, яка тебе напоумила це зробити...