Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

«Яка прекрасна самопожертва з боку сільського власника! — подумав Жульєн. — Скільки ощадливості, дрібної скнарості, від якої я колись так червонів, коли помічав її в нього, — і всім цим він жертвує заради мене! У тих блискучих юнаків, яких я бачив у палаці де Ла-Моль і які читають «Рене», немає його смішних вад; але, за винятком дуже молодих і таких, що несподівано розбагатіли завдяки спадщині й не знають ціни грошам, — хто з тих блискучих парижан був би здатний на таку жертву?»

Всі помилки французької мови, всі вульгарні манери Фуке — все зникло для Жульєна, і він кинувся обнімати друга. Ніколи він ще не віддавав такої переваги провінції перед Парижем. Фуке, побачивши захват, яким сяяли очі його друга, подумав, що той погодився на втечу.

Цей вияв високого благородства повернув Жульєнові душевну силу, яку в нього відібрала поява пана Шелана. Він був ще дуже молодий, але, на мою думку, в нього були прекрасні нахили. Замість того щоб переходити від чутливості до хитрості, як це трапляється з більшістю людей, він з віком став би сердечнішим, добрішим і вилікувався б від своєї шаленої недовіри... А втім, навіщо ці марні передбачення?

Допити дедалі частішали, незважаючи на всі Жульєнові зусилля, який намагався своїми відповідями пришвидчити справу:

— Я вбив або принаймні умисно хотів заподіяти смерть, — повторював він щодня.

Але суддя був насамперед чиновником-формалістом, і Жульєнові зізнання ніяк не могли скоротити допитів; самолюбство судді було вражене. Жульєн не знав, що його хотіли перевести в жахливий каземат і що тільки завдяки клопотанням Фуке він залишився у своїй кімнатці, на висоті ста вісімдесяти східців.

Пан абат де Фрілер належав до числа тих впливових осіб, яким Фуке постачав паливо. Добрий лісоторговець домігся того, що його прийняв всевладний старший вікарій. Радість Фуке була невимовна, коли пан де Фрілер заявив йому, що, пам’ятаючи прекрасні якості Жульєна і послуги, які він колись зробив семінарії, він має намір замовити за нього слівце перед суддями. У Фуке вже з’явилась надія врятувати друга, і, перш ніж піти, він кинувся на коліна перед паном старшим вікарієм і попросив його прийняти й роздати на служіння мес десять луїдорів, щоб вимолити виправдання звинуваченому.

Фуке дуже помилявся. Пан де Фрілер був не такий, як Вально; він відмовився взяти гроші і навіть намагався дати зрозуміти простакові-селянинові, щоб він залишив їх собі.

Побачивши однак, що, висловлюючись ясніше, можна допуститись необережності, він порадив Фуке роздати ці гроші як милостиню бідним в’язням, які справді терпіли нестатки в усьому.

«Цей Жульєн — якась дивна істота, — думав пан де Фрілер, — вчинок його незрозумілий, а для мене таких речей не повинно бути. Чи не можна зробити з нього мученика? В усякому разі, дізнаюсь, у чому тут суть, і, до речі, може, знайду нагоду, щоб пристрахати пані де Реналь, яка нас зовсім не поважає і в глибині душі ненавидить мене... Можливо, мені вдасться принагідно знайти шлях до блискучого примирення з паном де Ла-Молем, який має явну прихильність до цього семінаристика».

Угода, що поклала край позову, була підписана кілька тижнів тому, і абат Пірар, виїжджаючи з Безансона, натякнув на таємниче походження Жульєна саме в той день, коли сердега стріляв у пані де Реналь у вер’єрській церкві.

Жульєн передбачав тільки одну неприємність перед смертю: відвідини батька. Він порадився з Фуке, чи не написати генеральному прокуророві прохання, щоб до нього більше не пускали ніяких відвідувачів. Цей жах перед зустріччю з батьком, та ще в таку хвилину, глибоко обурив чесне міщанське серце лісоторговця.

Тепер йому навіть здавалося, що він розуміє, чому так багато людей ненавидять його друга. Але з поваги до його горя він приховав свої думки.

— В усякому разі, — холодно сказав він Жульєну, — такий наказ не стосуватиметься твого батька.

XXXVIII. МОГУТНЯ ЛЮДИНА

Але її поведінка така загадкова, а

зовнішність така витончена! Хто ж

вона?

Шиллер

Двері камери відчинились на другий день дуже рано. Жульєн раптом прокинувся.