Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

У вищих верствах паризького суспільства, де досі жила Матильда, пристрасть дуже рідко зрікається обачності, адже з вікна кидаються тільки ті бідняки, що живуть на шостому поверсі.

Кінець кінцем абат де Фрілер переконався, що Матильда в його владі. Він дав їй зрозуміти (звичайно, він брехав), що має змогу вплинути на прокурора, який підтримує обвинувачення проти Жульєна.

Після того як будуть призначені жеребкуванням тридцять шість присяжних судової сесії, він особисто і безпосередньо домовиться принаймні з тридцятьма з них.

Якби Матильда не здавалася панові де Фрілеру такою чарівною, їй довелося б ходити до нього разів п’ять чи шість, перш ніж він так одверто висловився б перед нею.

XXXIX. ІНТРИГА

Кастр, 1676 р. — У сусідньому будинку брат убив

сестру, цей дворянин уже й раніше завинив у

вбивстві. Його батько таємно роздав п’ятсот екю

радникам і врятував йому життя.

Локк. «Подорож до Франції»

Вийшовши з єпископського подвір’я, Матильда, не задумуючись, послала кур’єра до пані де Фервак, навіть острах скомпрометувати себе не спинив її ні на секунду.

Вона благала свою суперницю домогтись, щоб монсеньйор єпископ *** власноручно написав листа панові де Фрілеру. Вона дійшла до того, що просила її особисто приїхати в Безансон. Вчинок справді героїчний для такої гордої й ревнивої душі.

За порадою Фуке, — вона остереглася розповісти Жульєнові про всі ці заходи. І без того його дуже непокоїла її присутність. Близькість смерті зробила Жульєна поряднішою і добрішою людиною, ніж він був досі, і його мучили тепер докори сумління не тільки щодо пана де Ла-Моля, але й щодо самої Матильди.

«Як же це так? — казав він собі. — В її присутності я не тільки буваю неуважним, але навіть нудьгую. Вона губить себе заради мене, а я отак їй віддячую! Невже я просто недобра людина?» Це питання дуже мало цікавило його, коли він ще був честолюбним, не домогтися успіху — єдине, що він тоді вважав ганебним.

Тепер він тим прикріше почував себе при Матильді, що в цей час вона палала до нього надзвичайною, майже божевільною пристрастю. У неї тільки й мови було, що про всякі неймовірні жертви, на які піде, щоб врятувати його.

Запалившись почуттям, яким вона пишалась і яке перемогло властиву їй гордість, вона хотіла сповнити кожну хвилину життя якимись надзвичайними вчинками. Всі її довгі розмови з Жульєном були присвячені найдивовижнішим і найризикованішим для неї планам. Тюремники, яким вона щедро платила, дозволяли їй розпоряджатися у в’язниці. Матильдині фантазії не обмежувались тим, що вона жертвувала своєю репутацією; нехай її історія стане відома всьому світові, — їй було байдуже. Вимолити помилування Жульєнові, кинувшись на коліна перед каретою короля, коли вона мчатиме вулицею, притягти увагу монарха, ризикуючи тисячу разів бути розчавленою, — це була ще одна з найменш безумних вигадок, створених її нестримною, палкою уявою. Матильда була певна, що з допомогою своїх друзів, які перебувають при особі короля, вона зможе проникнути в заборонену частину парку Сен-Клу.

Жульєн вважав себе недостойним такої відданості; правду кажучи, він стомився від цього героїзму. Якби перед ним була проста, щира і трохи боязка ніжність, він був би чутливий до неї. А погордливій душі Матильди, навпаки, уява завжди малювала аудиторію, сторонніх.

Серед усіх її тривог, болісних страхів за коханого, без якого їй немиле було життя, вона плекала таємне бажання вразити світ своїм надзвичайним коханням, величчю своїх вчинків.

Жульєн гнівався на себе за те, що весь цей героїзм його зовсім не зворушує. Що було б, якби він дізнався про безумства, якими Матильда допікала відданого, але надзвичайно розважливого й обмеженого добрягу Фуке?

Той і сам не знав, що, власне, його дратує у цій відданості Матильди. Адже ж і він ладен був пожертвувати всім своїм майном і піти на яку завгодно небезпеку, аби врятувати Жульєна. Його приголомшувала неймовірна кількість золота, яке розкидала Матильда. Спочатку ці величезні суми викликали повагу у Фуке, бо він ставився до грошей з благоговінням провінціала.