Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

У ту хвилину він любив абата, і прикра розмова з ним була б для нього дуже важка.

— Я бачу три можливості, — провадив далі Жульєн. — Перша — пан де Ла-Моль може заподіяти мені смерть. — І він розповів про записку, залишену ним маркізові. — Друга: він може примусити мене стрілитися з графом Норбером, який викличе мене на дуель.

— І ви прийняли б такий виклик? — гнівно спитав абат, схоплюючись з місця.

— Ви не даєте мені договорити. Звичайно, я ніколи не вистрілив би в сина мого благодійника. Третя: він може мене вислати звідси. Якщо він накаже мені їхати в Единбург, в Нью-Йорк, я послухаюсь. Тоді вони зможуть приховати стан мадемуазель де Ла-Моль, але я нізащо не дозволю, щоб вони умертвили мого сина.

— Будьте певні, це перше, що спаде на думку цьому розпусному чоловікові...

Тим часом Матильда в Парижі була в розпачі. Вона бачилася з батьком о сьомій годині ранку. Він показав їй записку Жульєна, і вона трепетала, як би він не вирішив, що найблагородніше буде — заподіяти собі смерть. «І навіть не спитав у мене», — казала вона собі з болем, до якого домішувався гнів.

— Якщо він помре, я теж помру, — сказала вона своєму батькові. — І ви будете причиною його смерті... Можливо, ви радітимете... Але я клянуся його душею, що вдягну жалобу і скажу, що я — вдова Сорель, розішлю запрошення на похорон чоловіка, майте це на увазі... Не чекайте від мене ні боягузтва, ні підлоти.

Кохання її доходило до божевілля. Тепер уже сам пан де Ла-Моль розгубився. Він починав дивитись на те, що трапилось, трохи тверезіше. Матильда не вийшла до сніданку. Маркіз відчув величезне полегшення і був втішений, коли з’ясувалось, що вона й слова не казала матері.

Опівдні у дворі почувся кінський тупіт; повернувся Жульєн. Він тільки встиг скочити з коня, як Матильда вже звеліла його покликати. Вона кинулась йому в обійми мало не на очах у покоївки. Жульєн був їй не дуже вдячний за цей порив; після довгої наради з абатом Піраром він настроївся дуже обережно і дипломатично. Зважування і перелік усяких можливостей остудили його уяву. Матильда з слізьми на очах розповіла йому, що читала його записку про самогубство.

— Мій батько може передумати, зробіть це для мене, їдьте негайно у Віллек’є. Сідайте на коня і їдьте, поки ще не повставали із-за столу.

Але в Жульєна все ще був здивований і холодний вираз, і Матильда розплакалась.

— Дозвольте мені вести всі наші справи, — гаряче вигукнула вона, стискаючи його в обіймах. — Ти ж розумієш, що я розлучаюся з тобою проти свого бажання. Пиши мені на ім’я покоївки, але хай адреса буде написана не твоєю рукою, а я тобі писатиму цілі томи. Прощай! Тікай!

Останнє слово неприємно вразило Жульєна, але він скорився. «Чому це так неминуче трапляється, — що ці люди навіть у найкращі свої хвилини якось умудряються мене образити?»

Матильда твердо чинила опір всім розважливим планам свого батька. Вона не хотіла вступати в переговори інакше, як на таких умовах: вона буде пані Сорель і скромно житиме з чоловіком у Швейцарії або залишиться з ним у батька в Парижі. Вона й слухати не хотіла про таємні пологи.

— Саме це й дало б привід для наклепів і безчестя. Через два місяці після весілля я поїду з чоловіком подорожувати, і можна легко переконати всіх, ніби мій син народився вчасно.

Маркіз спочатку відповідав на цю непохитність вибухами гніву, але згодом почав вагатися.

— Ось, візьми, — сказав він дочці в хвилину розчулення, — ось тобі дарчий лист на десятитисячну ренту для твого Жульєна, і хай він зробить так, щоб я не міг його в нього забрати назад, якщо передумаю.

Знаючи Матильдину схильність наказувати, Жульєн лише для того, щоб поступитись їй, даремно проскакав аж сорок льє; він був у Віллек’є, перевіряючи рахунки з фермерами; благодіяння маркіза стало для нього приводом, щоб повернутись. Він попросив притулку в абата Пірара, що був під час його відсутності найкориснішим союзником Матильди. Щоразу, як маркіз питав його поради, абат доводив йому, що всякий інший вихід, крім шлюбу, який стане відомим усім, буде злочином перед Господом Богом.

— І, на щастя, — додавав абат, — житейська мудрість у даному разі збігається з релігією. Чи можна хоч хвилину покладатись на те, що мадемуазель де Ла-Моль, з її невгамовною вдачею, буде проти власної волі додержувати таємниці? А якщо ви не погодитесь на те, щоб цей шлюб відбувся відкрито, в товаристві набагато довше займатимуться цим дивним мезальянсом. Треба все оголосити відразу, щоб не залишилось ні тіні таємниці.

— Слушно, — замислено погодився маркіз. — У наш час розмови про цей шлюб уже через три дні здаватимуться переливанням з пустого в порожнє. Треба буде скористатись з якого-небудь антиякобінського заходу уряду, щоб нишком прослизнути слідом за ним.