Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Такий настрій не залишав Матильду весь день. Вона була майже щаслива, бо цілком віддалась коханню; не можна було повірити, що її душа нещодавно була пройнята гордістю, та ще й якою гордістю!

Вона злякано здригнулася, коли ввечері лакей доповів про пані де Фервак; голос слуги здався їй зловісним. Вона не могла дивитись на маршальшу і відразу ж вийшла. Жульєн, не дуже гордий з своєї нелегкої перемоги, боявся зрадити себе поглядом і не обідав у палаці де Ла-Моль.

Його кохання і щастя швидко зростали в міру того, як віддалявся момент його поєдинку з Матильдою; тепер він уже докоряв собі. «Як я міг витримати? — думав він. — А що, як вона розлюбить мене? Одна мить може все змінити в цій гордій душі, а я поводився з нею, треба зізнатись, жахливо».

Увечері він згадав, що йому неодмінно треба з’явитися в опері у ложі пані де Фервак, яка дуже його запрошувала. Матильда неодмінно поцікавиться: був він там чи дозволив собі нечемність і не з’явився. Незважаючи на очевидну справедливість цих міркувань, він спочатку почував себе просто нездатним піти туди. Доведеться розмовляти з людьми, а це означає — наполовину позбутися радості.

Пробило десяту годину; треба було неодмінно їхати.

На щастя, в ложі пані де Фервак було повно жінок, і він залишився біля дверей, зовсім сховавшись за капелюшками дам. Це врятувало його; інакше він опинився б у дуже незручному становищі; сповнені розпачу божественні звуки арії Кароліни з «Таємного шлюбу» викликали в нього гарячі сльози. Пані де Фервак помітила їх; це було так не схоже на звичайний вираз мужньої твердості, властивий його обличчю, що навіть душа цієї світської дами, давно пересичена гострими відчуттями, що випадають на долю хворобливо самолюбної вискочки, була глибоко розчулена. Та невелика частка жіночої сердечності, яка ще залишалася в ній, примусила її заговорити з ним. Їй хотілося тепер почути звук свого ж голосу.

— Ви бачили маркізу і мадемуазель де Ла-Моль? — спитала вона. — Вона в третьому ярусі.

Тої ж миті Жульєн, досить нечемно спершись на бар’єр ложі, заглянув у зал і побачив Матильду. В очах її блищали сльози. «Але ж сьогодні не їхній оперний день, — подумав він. — Яка нетерпляча!»

Матильда умовила матір поїхати в оперу, хоч ложа, яку поквапилась запропонувати їй одна з підлесниць, не пасувала для дам їхнього стану. Матильда хотіла пересвідчитись, чи проведе Жульєн цей вечір з пані де Фервак.

XXXI. ТРИМАТИ ЇЇ В СТРАХОВІ

Так ось воно, справжнє чудо вашої

цивілізації! Ви зробили з кохання

звичайну угоду!

Барнав

Жульєн кинувся в ложу пані де Ла-Моль. Його очі одразу зустрілися зі сповненими сліз очима Матильди; вона плакала, не стримуючись, бо в ложі були тільки незначні особи — приятелька матері, що запросила їх у свою ложу, та її знайомі. Матильда поклала свою руку на Жульєнову, неначе зовсім забула, що тут сидить її мати. Майже захлинаючись від сліз, вона вимовила тільки одне слово: «Гарантія».

«Ні в якому разі не розмовляти з нею, — звелів собі Жульєн, теж дуже схвильований, і прикрив очі рукою, немов захищаючись від сліпучого світла люстри, що висіла проти третього ярусу. — Якщо я заговорю, мій голос зрадить мене, вона зрозуміє, як я зараз хвилююсь, і все піде нанівець».

Ця боротьба з самим собою була тепер ще болісніша, ніж уранці, бо душа його за цей час збурилась. Жульєн боявся, щоб Матильдою знов не заволоділа гордість. Сп’янілий від кохання і пристрасті, він все-таки твердо вирішив мовчати.

Це, на мою думку, одна з найпрекрасніших рис його вдачі: людина, здатна на таке зусилля над собою, може далеко піти, si fata sinant[38].

Мадемуазель де Ла-Моль зажадала, щоб Жульєн поїхав додому разом з ними. На щастя, йшов сильний дощ. Але маркіза посадила Жульєна напроти себе і всю дорогу розмовляла з ним, не даючи йому й словом перемовитись з дочкою. Можна було подумати, що маркіза взялась оберігати Жульєнове щастя; він уже не боявся погубити все, ненароком виявивши своє надмірне кохання, і віддавався йому з усім запалом.

Чи наважусь я розповісти, що, ледве опинившись у своїй кімнаті, Жульєн упав на коліна і вкрив поцілунками любовні листи, які йому дав князь Коразов?