Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Червоне i чорне

«Це було б для мене так легко, — думала маршальша, — влаштувати його старшим вікарієм в яку-небудь єпархію недалеко від Парижа. Але ж він — пан Сорель, та ще й якийсь секретар пана де Ла-Моля! Ні, це жахливо!»

Уперше в житті ця жінка, що всього боялась, була схвильована почуттям, далеким від честолюбних претензій на значне становище у вищому світі. Старий швейцар помітив, що коли він приносив листа від цього молодого красеня, юнака, що мав такий смутний вигляд, з обличчя маршальші негайно зникав неуважний і незадоволений вираз, якого вона завжди прибирала у присутності слуг.

Це нудне існування, наскрізь пройняте честолюбним бажанням справити враження у вищому світі, хоч у глибині серця вона не відчувала ніякої радості від цих успіхів, — стало для неї таким нестерпним, відколи в неї зародився інтерес до Жульєна, що їй досить було провести ввечері хоча б годину з цим незвичайним юнаком — і її покоївки могли бути спокійні: вона цілий день не дошкуляла їм своїми причіпками.

Жульєн завоював у неї таке довір’я, що воно не схитнулося навіть від анонімних листів, складених дуже майстерно. Даремно пан Тамбо переказав кілька спритно сфабрикованих наклепів панам де Люзу, де Круазнуа, де Кейлюсу, а ці пани охоче стали поширювати їх, не подумавши про те, щоб перевірити справедливість обвинувачень. Пані де Фервак, розум якої не міг розібратися в таких вульгарних наклепах, звіряла свої сумніви Матильді, і та її завжди заспокоювала.

Одного разу, тричі спитавши, чи немає листів, пані де Фервак раптом вирішила, що треба відповісти Жульєнові. Це була перемога нудьги. Але вже на другому листі маршальша завагалася; їй здалося просто непристойним написати власною рукою таку вульгарну адресу: Панові Сорелю, в домі маркіза де Ла-Моля.

Того ж вечора вона сухо сказала Жульєнові:

— Мені потрібні конверти з вашою адресою.

«Ось я й потрапив у коханці-лакеї», — подумав Жульєн; він вклонився, злорадно уявляючи, яка в нього міна Арсена, старого маркізового лакея.

Того ж таки вечора він приніс конверти і на другий день рано-вранці одержав третього листа; він прочитав п’ять-шість рядків спочатку і два-три в кінці. Лист був написаний на чотирьох сторінках, густим дрібним почерком.

Поволі в пані де Фервак склалася приємна звичка писати майже щодня. Жульєн відповідав, старанно переписуючи російські листи; і — хіба ж це не велика перевага цього пишномовного стилю! — маршальшу зовсім не дивувала відсутність будь-якого логічного зв’язку між його відповідями та її листами.

Але як обурилася б ця горда жінка, коли б маленький Тамбо, що добровільно взяв на себе роль шпигуна і стежив за кожним Жульєновим кроком, міг повідомити її, що всі її листи лежать купою в шухляді Жульєна зовсім не розпечатані.

Якось уранці швейцар приніс Жульєнові в бібліотеку листа від пані де Фервак; Матильда зустріла швейцара, побачила адресу, написану рукою Жульєна. Вона увійшла в бібліотеку в ту мить, коли швейцар виходив звідти. Лист ще лежав на столі; Жульєн, заклопотаний роботою, не встиг сховати його в шухляду.

— Цього вже я не можу витерпіти! — вигукнула Матильда, схопивши листа. — Ви зовсім забули мене, а я ж ваша дружина. Ваша поведінка просто жахлива, пане!

Але як тільки в неї вихопились ці слова, її гордість, вражена такою непристойною витівкою, обурилась. Матильда розридалась, і Жульєнові здавалося, що вона от-от знепритомніє.

Вражений, збентежений, Жульєн ще й сам не розумів, яке безмежне щастя обіцяє йому ця сцена. Він допоміг Матильді сісти, вона мало не впала йому в обійми.

У першу мить, помітивши цей рух, він відчув невимовну радість. Але тут же згадав Коразова. «Я можу все зіпсувати єдиним словом», — подумав він.

М’язи його рук напружились до болю, таке зусилля робив він над собою. «Я навіть не можу дозволити собі пригорнути до серця цей гнучкий чарівний стан, бо тоді вона зневажатиме мене і відштовхне від себе. Яка жахлива вдача!»

І, проклинаючи Матильдину вдачу, він любив її в сто разів дужче; йому ввижалося, ніби він тримає в обіймах королеву.

Байдужість, холодність Жульєна посилила муки гордості, що краяли серце мадемуазель де Ла-Моль. Вона не могла зараз міркувати спокійно, їй не спадало на думку зазирнути в Жульєнові очі й по них прочитати, що він почуває до неї. Вона не наважувалась глянути йому в обличчя, боячись побачити зневагу до себе.

Вона сиділа на бібліотечному дивані нерухомо, відвернувши голову від Жульєна, переживаючи найстрашніші муки, яких можуть завдати людській душі кохання й гордощі. Як це трапилось, що вона дозволила собі такий жахливий вчинок!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Червоне i чорне» автора Стендаль Фредерік на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ“ на сторінці 166. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи