Розділ «Частина друга»

– У нас порожньо. Один тільки пан у мене зупинився, сидить зараз у комірчині – багатий пан із кіньми та челяддю.

– А чому ж він не заїхав у фільварок?

– Видно, не знайомий із нашим паном. Та й фільварок уже з місяць як на замку.

– Може, це Харламп? – припустив Заглоба.

– Ні, – відповів Володийовський.

– Ой, пане Міхал, а мені здається, що він.

– З якого побиту!

– Піду подивлюся, хто такий. А давно в тебе пан цей?

– Сьогодні приїхав, не минуло й двох годин.

– А звідкіля, не знаєш?

– Не знаю, здалеку, мабуть, – коней зовсім загнав. Люди говорили, з-за Вісли.

– Чому ж він саме тут, у Липкові, зупинився?

– Хто його знає?

– Піду гляну, – повторив Заглоба, – раптом хто знайомий.

І, підійшовши до зачинених дверей у комірчину, постукав у них руків’ям шаблі й запитав:

– Можна ввійти, шановний пане?

– А хто там? – обізвався зсередини голос.

– Свої, – відповів Заглоба, відхиляючи двері. – Прошу вибачення, може, я не вчасно? – додав він і просунув голову в щілину.

І раптом позадкував і зачинив двері, немовби смерть угледів. На обличчі його відбилися водночас жах і безмежне здивування; роззявивши рота, він утупився в друзів божевільним поглядом.

– Що з вами? – запитав Володийовський.