Розділ «Частина друга»

Вогнем і мечем

– А я на нього й дивитися не бажаю, – продовжував Заглоба, – нехай милується кат! Але діяти слід обережно, щоб усієї справи не зіпсувати. Не може такого бути, що тільки йому самому відомо, де князівна, а що безпечніше запитувати в кого іншого, за це я вам, шановні панове, ручаюся.

– Можливо, й наші посланці дещо прознають. Якщо тільки князь дасть дозвіл, я доберу надійних людей і хоч завтра відправлю.

– Князь дозволить, та чи довідаються вони що, сумніваюся. Послухайте сюди, шановні панове, мені інше спало на думку: замість того, щоб людей посилати та полювати на язиків, одягнімося мужиками самі й рушаймо в дорогу, не зволікаючи.

– Ні, це ніяк неможливо! – вигукнув Володийовський.

– Чому ж?

– Видно, ви, добродію, військової служби не знаєте. Коли корогви збираються nemine excepto,[145] це свята справа. Лицар, хоч би в нього батько з матір’ю на смертному одрі лежали, перед вирішальною битвою не буде у відпустку проситися – немає більшої для воїна ганьби. Після битви, коли противника розгромлено, – будь ласка, та ніяк не перед битвою. І зауважте, пане: Скшетуському не менше, ніж вам, хотілося зірватись і летіти на пошуки милої, та він про це й не заїкнувся навіть. Здається, добру славу вже здобув, князь його любить, а словом же не обмовився, тому що обов’язок свій знає. Це, розумієте, загальна справа, а то – приватна. Не знаю, як де, хоча вважаю, скрізь одне й те ж, але щоб у князя нашого воєводи хто-небудь, а тим паче офіцер, звільнення перед битвою просив – такого ще не було! Та хоч рватиметься у Скшетуського душа на частини, він із цим не піде до князя.

– Римлянин він і ригорист, знаю, – сказав Заглоба, – та якби хто князеві шепнув слівце, може, він би і його, і вас, шановні панове, відпустив без усякого прохання.

– Князеві й на думку не спаде таке! У нього вся Річ Посполита на плечах. Невже, гадаєте, тепер, коли справам найважливішим, воістину всенародним, належить вирішуватися, він чиїмись особистими інтересами буде займатись? А навіть якби, в чому сумніваюся, за своїм почином дав звільнення, жоден із нас, як Бог свят, табору зараз би не покинув: ми теж насамперед не собі зобов’язані служити, а вітчизні нашій нещасній.

– Розумію я все чудово, мосьпане, і не перший день перебуваю на службі, тому й сказав, що думка ця лише майнула в голові – та не сказав, що вона там засіла. До того ж, якщо подумати, поки розбійницька рать стоїть непорушна, багато нам усе одно не досягти, а от коли противника буде розбито і він, переслідуваний по п’ятах, тільки про врятування своєї шкури дбати буде, тоді сміливо можна в його лави затесатися – і в них язики розв’яжуться легше.

– Скоріше б тільки решта війська підтяглась, а то ми під цим Чолганським Каменем остаточно переведемось. Якби воля нашого князя, ми б уже давно в дорозі перебували, а князя Домініка нескоро дочекаєтеся, він, видно, привали влаштовує по п’ять разів на день.

– Його в найближчі три дні очікують.

– Дай-то Боже пошвидше! А коронний підчаший сьогодні, здається, підійти має?

– Сьогодні.

У цю хвилину двері відчинились і ввійшов Скшетуський.

Риси його немовби страждання витесало з каменю – таким од нього віяло холодом та спокоєм.

Дивно було дивитися на юне це обличчя, таке суворе і серйозне, що здавалося, на ньому ніколи не з’являлась усмішка; навряд чи навіть би смерть, торкнувшись його, що-небудь у цих рисах змінила. Борода в пана Яна відросла до половини грудей, і серед волосся, чорного як воронове крило, де-не-де вилися срібні нитки.

Соратники й вірні його побратими лише здогадувалися про страждання друга – по ньому самому нічого не можна було сказати. Був він рівний і на вигляд спокійний, військову службу ніс либонь чи не ретельніше ніж зазвичай і здавався цілком поринутим у війну, яка має бути незабаром.

– Ми тут, пане, про вашу біду говорили, що її в однаковій мірі своєю вважаємо, – сказав Заглоба. – Ніщо нам не в радість, Бог свідок. Одначе безплідними були б почуття наші, коли б ми вам єдино сльози лити допомагали, – ось і вирішили кров пролити, а сердегу, якщо вона ще по землі ходить, із неволі вирвати.

– Нехай винагородить вас Господь, – промовив Скшетуський.

– Хоч до Хмельницького в табір з вами поїдемо, – додав Володийовський, із тривогою поглядаючи на друга.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вогнем і мечем» автора Генрих Сенкевич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 19. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи