Розділ «Частина друга»

– Нехай винагородить вас Господь, – повторив той.

– Ми знаємо, – вів далі Заглоба, – що ви поклялися відшукати її живою чи мертвою, і готові хоч зараз…

Скшетуський, присівши на лаву, втупився в землю і не промовив у відповідь ні слова – Заглобу аж злість узяла. «Невже забути її хоче? – подумав старий шляхтич. – Коли так, напоум його Всевишній! Нема, видно, ні вдячності, ні пам’ятливості на світі. Та нічого, знайдуться такі, що їй на виручку поспішать, – я перший, поки ноги носять…»

У кімнаті запанувала тиша, порушувана тільки зітханнями Підбийп’ятка. Нарешті невеличкий Володийовський наблизився до Скшетуського й потряс за плече.

– Ви звідки?

– Од князя.

– І що?

– Вночі виходжу з роз’їздом.

– Далеко?

– Під Ярмолинці, якщо дорога вільна.

Володийовський подивився на Заглобу, і вони без слів зрозуміли один одного.

– Це в бік Бара? – пробурмотів Заглоба.

– Ми підемо з вами.

– Спершу за дозволом сходіть і дізнайтеся, чи не призначив вам князь іншої справи.

– Ходімо разом. Іще мені про дещо його запитати треба.

– І ми з вами, – сказав Заглоба.

Усі підвелися й пішли. Княжа квартира була неблизько, на іншому краю табору. В передпокої товпилися офіцери з різних корогов: військо звідусіль стікалося до Чолганського Каменя, всяк поспішав під прапори князя. Володийовському довелося підождати довгенько, перш ніж їх із паном Лонгином було допущено до його ясновельможності, зате князь одразу дозволив і їм самим їхати, і декількох драгунів-русинів послати, щоб ті, за перекинчиків себе видавши, пристали до Богунових козаків і про князівну розвідати постаралися. Володийовському ж він сказав:

– Я сам різні діла вишукую для вашого друга, тому що бачу, туга в ньому засіла й душу точить, а жаль мені його невимовно. Не говорив із вами він про князівну?

– Можна вважати, ні. В першу хвилину ледве був не помчав стрімголов до козаків, але пригадав, що нині корогви збираються nemine excepto і врятування вітчизни – перший наш обов’язок, тому й до вашої ясновельможності не звертався. Господь один тільки знає, що в його душі відбувається.

– І тяжкі посилає випробування. Бачу, ви його вірний друг – бережіть же його, пане.