Розділ «Зі збірки «Змовники»(1985)»

Це ріки

Усі ми — час. Усі ми як один —

відома здавна притча Геракліта.

Ми — не твердий алмаз, несамовита

ріка, що їй не зупинити плин.

Ми — і ріка, і грек; у бистрині

він бачить свій відбиток, ген під нами.

Немов кришталь, сяйливими вогнями

той міниться в рухливій глибині.

Ми течемо до моря. Ми — глибінь,

яку поволі огортає тінь.

Все з нами попрощалось. Як на зло,

монету власну пам'ять не карбує.

І все ж щось залишається не всує,

і квилить щось за тим, що відійшло.

Вечір

Всі вечори минулі та наступні

є вечором одним бозна-чому,

вони — сумне самотнє скло, йому

біль забуття й біг часу недоступні.