Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Ні. Кілька років тому шановний пан Брендан потрапив на сторінки місцевих газет. Після блискучої кар’єри в місті він пішов на пенсію й оселився під Ньюфордом. Придбав котедж. Той самий, що належав бабусі Джеймса Джойса.

— Блискуча кар’єра, це яка?

— Не має значення. Ти знаєш усе, що тобі потрібно.

Меґ пирхнула:

— Іншого Лоурі надовго не вистачило. Куди поділись усі “адью” і “мадам”?

— Вибач, — мовив старий. — На саму згадку про цього чоловіка моя кров закипає.

— Знайоме відчуття, — проказала Меґ, пригадуючи Франкове обличчя. Вона б залюбки знову вдарила по тій голові.

Вони йшли на край села, минаючи нескінченну шерегу мотелів. Пообіднє сонце ледве продиралося крізь важезні сірі хмари. На самому вершечку пагорба, поруч мотелю “Псих”, височів Люстрів котедж.

— Страхи господні, — промурмотіла Меґ, здригаючись.

— Страхи? — пирхнув Лоурі. — Яке з тебе привиденя?

— А таке, що зовсім не хоче молотити старих фраєрів.

Меґ вирішила піти в наступ.

— Тобі як більше подобається: влупити по носі чи ще й по нирках, коли він валятиметься?

— Байдуже.

— А може, перекинути його через спину й заломити руку? І хай просить вибачення.

Лоурі враз почервонів.

— Я можу спокійно залишити це на твій розсуд, чи не так? Ти ж у нас фахівець зі злочинів.

Меґ стримала посмішку. Все, як і заплановано.

Нескінченно довгі кроки до котеджу. Лоурі вагався, відмірюючи вгору кожну плиточку. Тоненька цівочка поту збігла його лисавою головою.

— Передумав? — удавано лагідно запитала Меґ.