Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Лоурі просто впав у старовинне шкіряне крісло. Якби Люстро не запросив його сісти, його ноги, певно, підломились би.

— Мені… е-е… мені склянку води, якщо можеш.

Люстро радісно сплеснув у долоні.

— Звичайно, давній друзяко, звичайно.

Лоурі закліпав. Давній друзяко?

І Люстро метнувся на кухню, наче справжнісінький буревій, щоправда трохи накульгуючи.

— Мені… е-е… мені склянку води, якщо можеш, — передражнювала Меґ. — Це так ти вирішив помститися?

— Я не сподівався на такого Люстра, і годі, — забелькотів Лоурі.

— Аякже, ти чекав на шістнадцятирічного хлопчика!

— І зовсім ні! Я… я чекав…

Лоурі замовк. Його примарна помічниця мала рацію. Він сподівався побачити шістнадцятирічного хлопчика. Звичайно, Лоурі й не мріяв, що Брендан не зміниться зовні. Проте обходження!.. Він і уявити собі не міг, що Люстро впізнає його та ще й запросить до господи.

Повернувся Люстро, несучи тацю з тістечками й дзбанок води з льодом.

— Пане Люстро… — почав Лоурі.

— Ні, ні. Ані слова, доки не вип’єш води й не передихнеш. Твоє обличчя почервоніло, як буряк. У нашому віці треба бути обережними. — Люстро приклав руку до грудей. — Повір мені, я знаю це, як ніхто інший.

Лоурі вдячно кивнув головою, взяв склянку й випив воду до дна. Аж тоді спитав:

— Серце?

Люстро кивнув головою:

— Три шунти торік. Мало не пішов на той світ. Достатнє попередження.

— І як це сталося?

— Ти теж мало не?..