Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— На жаль. Потрібен донор. Проте це найменше лихо.

Люстро, здавалось, не на жарт засмутився.

— Господи. Я можу зателефонувати…

Лоурі захитав головою:

— Ні, дякую тобі, е-е…

— Брендане.

— Ні, дякую тобі, Брендане. В Ірландії є чотири донори, перша група, резус-негативні. Є ще три молоді особи.

— Зрозуміло.

Обидва чоловіки замовкли. Хто ж не замовкне, згадавши про серцеві хвороби?

— Добре, що ти з’явився, Лоурі, — врешті мовив Люстро. — Я вже збирався тебе шукати.

— Справді?

— Так. — Старий чоловік глибоко вдихнув. — Відколи мене прооперували, я все думаю. Чимало думаю. Про минуле.

Лоурі був уражений. Ці слова влучили йому просто в серце. Люстро такий самісінький, як і він. Такий самісінький. Невже вони обоє аж так змінилися?

— Ти знаєш, я шкодую про те, чого не зробив. — Він утупився в підлогу. — І про те, чого наробив. — Люстро водив пальцем по вінцях склянки. — Те, що мені не давало спокою стільки часу, Лоурі. Те, за що я мушу просити вибачення.

— Брендане, не варто…

— Ні, Лоурі, прошу, вислухай мене. Я обіцявся сам собі, у блекроцькій лікарні: якщо виживу і зможу рухатись, то мушу поговорити з кількома людьми. Ти серед них.

Як-бо про таке кажуть, подумав Лоурі. Збіг. У думках, у часі.

— Це сталося давно, — провадив Люстро. — Ти, можливо, й не пам’ятаєш уже.

— Настільки самовпевнено я б не стверджувала, — пробурчала Меґ, проте Лоурі так уважно слухав Брендана, що навряд чи почув її.

— Замолоду я був невиправний. Я знаю, ми разом пережили чимало. Дещо згадувати приємно, а дещо — прикро. Можливо, ти вже й забув. Проте я й досі пам’ятаю всю мерзоту.