Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Єдина душа, яку я тобі наказав стерегти і яку ти втратив. Здається мені, ти стаєш застарим для цієї посади, Вулику.

— Н-ні, Повелителю, н-ні, — пробелькотів пекельний Номер Два, добре знаючи, що трапляється з демонами по завершенні їхньої кар’єри. — Приховані камери стеження вийшли з ладу, і ми мусимо покладатись на тунельних кліщів. Ви ж знаєте, які вони ненадійні, особливо як наїдяться осаду з душ.

Сатана зітхнув:

— Стоп, Вулику. І це все, що я чую? Вибач. Ми маємо найсучасніші технології. Лімбонагляд, зовнішню мережу стеження. І при цьому покладаємось на мимрення отих п’яних кліщів.

— Миїші запевнив мене, що систему буде полагоджено.

Сатана насупився.

— Ти знаєш, чого мені коштувала ця технолюбна душа? Талану! А він навіть не може встановити монітори.

— Невдовзі, Повелителю…

— Негайно! Я хочу, щоб цю блудну душу знайшли. Вона могла наскочити на тунельні сталактити. Оголосіть розшук і спіймайте її.

— Але, Повелителю, — наважився заперечити Вельзевул, — сьогодні по обіді повз Великий Каньйон проїздить автобус із суддями. Їх буде забагато…

Сатана звівся на задні. Його смугастий костюм, пошитий на індивідуальне замовлення, спалахнув блакитним, висвічуючи червоне сухожилля. Показуха, як завжди показуха, подумав Вельзевул.

— Мені начхати на тих суддів. Хто подасть на мене позов? Ніхто. Дай сюди це дівчисько! Ти читав її файл? Ти знаєш, що вона зробила зі своїм вітчимом? Блискуче. Просто незрівнянно.

Диявол заговорив лагідно. Оманливо. І підступно.

— Знайди її для мене, Вулику. Знайди її і принеси сюди. Мені байдуже, хоч надсилай до тунелю пошуковий загін. Знайди її…

Вельзевул очікував неминучої погрози.

— Бо коли не знайдеш, я оголошу конкурс на щойно звільнену посаду. — Він промовисто помовчав. — Твою.

Сатана підстрибцем рушив у куток панахати на шматки коров’ячу тушу. Аудієнцію закінчено.

Вельзевул рухався коридором на великій швидкості, обертаючи вилами на пару кожну зустрічну душу. Як і завжди, прощальне пронизливе сичання не додало йому гумору. Він ненавидів, коли Повелитель був у такому доставучому настрої. Йому потрібна була саме ця душа, жодна інша не влаштовувала. І Боже, поможи… Вельзевул нервово закліпав… Люцифере, допоможи демонові, який розчарував Сатану. Вельзевул заквапився. Ти не мусиш навіть думати про Боже ім’я в цьому приміщенні. Повелитель завжди якимось чином дізнається.

І що там такого неповторного в тій душі? Якесь ірландське дівчисько. Звичайно, вицупити душу з землі святих і вчених завжди було особливим таланом, але ті золоті часи давно минулися. Нині ірландців так само багато в пеклі, як і в Америці.

Вельзевул стрибнув у темний закуток, витягаючи зі складок своєї шовкової мантії чорного мобільного телефона. Гарненька штучка. Блискуча і вражаюча. Миїші підігнав йому кілька. Надсекретно. Навіть бос не знає. Ну, схитрував. Він-бо, до біса, демон.