Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

О’Ніл завагався. А що коли просто хитрість?

Нарешті, він похитав головою.

— Прошу мені вибачити, проте я нічого не можу для вас зробити. Принаймні зараз. Поряд зі мною нікого немає, а сам я вам двері не відчиню.

— Тоді покличте когось, заради всього святого! І якомога швидше!

За відчайдушними інтонаціями в голосі фотографа Патрик зрозумів, що справа таки дуже серйозна, і хлопець не хитрує. Трохи поміркувавши, він промовив:

— Ну, гаразд. Я пішов по допомогу. Але обіцяйте мені не робити дурниць і не намагатися втекти, інакше Уїлсон застрелить вас на місці.

— Слово честі! — почулося з хатинки. — Тим більше, що голіруч нам усе одно не відчинити двері зсередини. Проте, заради Бога, покваптеся!

— Сподіваюсь, мені не доведеться пошкодувати про це… — пробурмотів О’Ніл і бігцем кинувся в напрямку храмового майдану.

54

Джейбс Уїлсон нетямився від гніву. Арчер загинув, кран, на який було витрачено стільки зусиль, зруйновано. Всі його справи пішли шкереберть. Ця каменюка з іншого світу неначе й не збирається зрушувати з місця й залишати своє гніздо в центрі храму, ніби вона сама має власну волю та право голосу.

Час уже було покласти цьому край, тим більше, що мисливець на метеорити не терпів ані найменшого опору. І якщо досі він був спокійним і розсудливим, то від цієї хвилини ситуація із зеленим каменем зробилася для нього питанням честі.

Він іще ніколи не зазнавав поразки і, незважаючи на те, що цей моноліт мав такі загадкові властивості, не хотів здаватися й цього разу. Зелена брила з безодні Всесвіту була тут чужою. То був прибулець, мігрант. А на планеті Земля існували свої правила. Тут не можна діяти як заманеться. А особливо це стосується чужинців.

— Принесіть сюди ящик із динамітом, — наказав Уїлсон.

Здоровань Руперт, який і без того був добряче наляканим, здивовано глянув на керівника експедиції.

— Динаміт, сер?

— Так, нехай йому грець! Ти хіба не чуєш? Я рознесу цю брилу на друзки, якщо вважатиму, що це є конче необхідним.

— Ви хочете знищити зелений камінь? — Руперт, як це часто з ним бувало, нічого не розумів і тільки здивовано кліпав очима.

— Не знищити, йолопе, а поділити! Я переконаний, що кожний його уламок матиме такі ж самі властивості, як і цілий камінь, хіба що не такі могутні. А нам для експериментів цілком вистачить уламка завбільшки з кулак. Решту ми продамо. Я стовідсотково впевнений, що найбільші музеї світу й товариства дослідників природи розкуповуватимуть їх, як гарячі пиріжки, і за тією ціною, яку ми самі призначимо. Ти отримаєш стільки грошей, що не зможеш їх і перелічити. Ми просто купатимемося в золоті!

Вираз обличчя Руперта поступово змінювався. Нарешті, він усе ж таки допетрав, про що мова. Решта теж не стояли без діла. Найманці щодуху кинулися до табору по динаміт.

Уїлсон був тут єдиною людиною, в душі якої ще жеврів деякий сумнів. Ризик був надто великий. Динаміт — новий винахід. Він став причиною вже кількох нещасних випадків із катастрофічними наслідками. Злетів у повітря навіть цех із виробництва цієї речовини. І лише через те, що якийсь невіглас не вжив елементарних заходів безпеки. Втримати ситуацію під контролем могла тільки досвідчена людина. Недбалість може коштувати життя і їм самим — для цього достатньо навіть сильного поштовху чи іскри…