Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

Відповіді він не почув.

— Не здавайся, синку! Будь із нами!

Тиша.

Учений іще деякий час стояв нерухомо, а потім в одну мить знітився, сів на підлогу й затулив обличчя долонями. Ним заволоділи жагучий смуток і відчуття цілковитої безпорадності. Здавалося, вчений став меншим на зріст.

Наступної миті за дверима почувся незрозумілий шум. Щось скреготіло й потріскувало. Потім на глиняну долівку хатини впала тонка смужка світла.

Макс опустив руку на плече дослідника:

— Пане Гумбольдт! Ви тільки подивіться!

Учений підняв голову:

Зірвані з петель двері прочинилися вже на кілька сантиметрів.

Макс і Гаррі метнулися до них і розширили щілину, проте далі відкрити їх хлопцям удалося лише після того, як до них приєднався Гумбольдт, щосили налігши плечем.

Небо над містом було затягнуте важкими дощовими хмарами. Це було справжнім дивом. Дощ, який траплявся в цих посушливих місцях дуже рідко, все ще тривав. Перед бранцями стояв Оскар. Незважаючи на блискучу майже прозору шкіру й на те, що на ньому тепер не було ані сорочки, ані черевиків, він виглядав абсолютно так само, як і завжди. Ось тільки очі змінилися — вони палали зеленим світлом.

Гумбольдт раптом відчув, що хоче доторкнутися до юнака, та вчасно схаменувся й відсмикнув руку.

— Це ти, Оскаре? — запитав він.

Юнак мовчав, злегка схиливши голову, ніби не міг зрозуміти, хто це перед ним стоїть. Він якось дивно усміхався, а потім промовив:

— Почалося…

Патрик О’Ніл не знав, що саме вразило його найбільше. Чи то вигляд зруйнованого храму, а чи те, що метеорит розколото вибухом на безліч уламків. І споруда і космічний камінь являли собою надзвичайну цінність для науки. А те, що вони перетворилися на руїни й купу осколків під ногами, дало йому змогу остаточно переконатися в тому, що його бос збожеволів. Ця людина неспроможна відповідати за власні вчинки. Тож не можна дивуватися, що Уїлсон здатний пожертвувати життям будь-кого зі своїх супутників заради досягнення примарної честолюбної мети.

Несподівано його пронизала ясна, як денне світло, думка: всі вони загинуть іще до того, як устигнуть заробити хоча б фунт стерлінгів. Патрик раз у раз із жахом згадував скляні щупальці, які простяглися з глибини піску на підлозі храму.

— Роби хоча б щось, — перервав його роздуми Уїлсон. — Ми маємо не так багато часу, як хотілося б. Он, дивися, в тебе під ногами аж два осколки!

Патрик неохоче відкрив металеву бляшанку з-під консервів і вийняв із сумки щипці. Доторкатися до уламків метеорита голіруч йому чомусь не хотілося.

Він нахилився вперед і вже хотів було підняти два невеликі зелені камінці, але раптом здивовано зупинився. Вони рухалися!