Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

Макс узяв інструмент і вже підняв було ногу, щоб переступити поріг храму, коли десь неподалік почувся тупіт чобіт. На площі перед храмом з’явився один із вартових, яким було доручено охороняти міст через ущелину — Хорейс Баскомб. Обличчя його почервоніло від напруги, сорочка прилипла до спини.

— Сер, — хекаючи, загукав він. — Новини з мосту!

Уїлсон спустився до Баскомба, й вони про щось зашепотілися. Макс помітив, що обличчя мисливця на метеорити раптом на якусь мить зробилося дуже здивованим.

— Ти впевнений? — почув репортер його слова. — Ніяких сумнівів?

Баскомб похитав головою.

Уїлсон поставив руки в боки.

— Чорт забирай! Це вже стає цікавим. Приведіть сюди обох!

— Слухаюся, сер.

Щойно Баскомб пішов, Уїлсон повернувся до Макса, який чекав на нього на верхній сходинці. При цьому вигляд у нього був дуже замислений.

— Хто б міг подумати? — час від часу бурмотів він.

— Якісь проблеми, сер?

— Ні, жодних проблем, — усміхнувся Уїлсон. — Та, боюся, Пеппере, хвилина вашої слави трохи відкладається. У нас гості.

— Гості?

— Так. І один із них — людина, з якою я вже давно хотів познайомитися особисто.

47

Оскар збентежено глянув на чорні дула, що дивилися просто йому в груди. Крупнокаліберна армійська рушниця Генрі здатна зробити в тілі діру завбільшки з кулак. Щоправда, батько встиг прошепотіти йому у вухо, що їм нічого боятися, та він нізащо б не згодивої мати будь-які справи з цією парочкою бородатих невігласів.

Здоровезні хлопці, які від голови до п’ят вкриті татуюванням і, схоже, страшенні тупаки. Бійцівські пси, такі ж самі, як Берінгер — берлінський лихвар і колишній боксер. Вони розмовляли кокні, говіркою лондонських нетрів, проте з англійською, а особливо з просторічною, у Гумбольдта проблем не було, і, врешті-решт, йому вдалося порозумітися з цими шибайголовами.

Із усієї їхньої бесіди Оскар не зрозумів жодного слова. Добре, що Шарлотта, Еліза й Вілма залишилися в догонів. Принаймні, вони будуть у безпеці, навіть якщо в них із батьком нічого не вийде.

Незабаром вартові привели Гумбольдта й Оскара до храму. Виявляється, загін англійців отаборився в садку біля підніжжя величної споруди, в тіні старих гранатів. Усі найманці були крупними, суворими на вигляд чоловіками, які багато чого бачили на своєму віку. Дехто з них ліниво лежав у наметі, інші стиха бесідували, сидячи біля вогнища. Пахло смажениною. Оскар запримітив дерев’яні ящики, поряд із якими пірамідою стояли рушниці з багнетами на кінці. Праворуч, біля корита для водопою, стояли експедиційні коні та мули.

Не було ніяких сумнівів, що військову експедицію було заздалегідь добре підготовлено. Набагато краще, ніж їхню власну.