Розділ «Частина 2 Острови часу»

— Питання лише в тому, як нам бути з отриманими відомостями? Адже ти не збираєшся пред’явити Уїлсону цю телеграму?

— Не вважай мене йолопом. Звісно ж, ні! Що мені, жити набридло? Поки що ми будемо мовчати і спостерігати. Крім того, необхідно спробувати відшукати спільників серед учасників експедиції. Гадаю, що, врешті, знайдеться пара людей, яким ми зможемо довіритися.

— Сумніваюся, — усміхнувся Босуелл. — Усі вони залежать від Уїлсона й беззастережно віддані своєму хазяїну. Одному він врятував життя, другому позичив гроші, третьому допоміг звільнитися з в’язниці. Одне необережне слово і… — він різко черкнув ребром долоні по своєму горлу.

— Але ж ми маємо хоча б щось зробити! — Від люті в Макса перехопило горло. — Адже з повідомлення Ернстона випливає, що Уїлсон убив Лакомба, щоб заволодіти інформацією про метеорит. Він убивця!

— Саме це й робить його небезпечним. Той, хто раз убив, зробить це і вдруге. Тож треба поводитися обережніше. Ось що найголовніше.

Макс іще раз продивився телеграму:

— А що може означати порада якомога швидше залишити Дакар?

— Сенегал керується французькою адміністрацією. Якщо цей факт набуде розголосу, на нас усіх чекає в’язниця, — Гаррі глибоко зітхнув. — Я скажу тобі, що нам слід робити. Зараз ми маємо купити цей клятий папір і поквапитися на вокзал. Експрес відходить за півгодини. Сподіватимемося, що підозрілість Уїлсона ще не прокинулася. А телеграму треба спалити. Зрештою, це просто слова, за які Вандербільт нам не заплатить ані центу.

28

Оскар розплющив очі. Він лежав на білих простирадлах, під головою була подушка. Над ним висіла москітна сітка, а на стіні навпроти ліжка — велике розп’яття. Крізь невелике вікно до кімнати потрапляло тьмяне світло, на полиці під розп’яттям стояло кілька фігурок святих.

На стільці поряд із ліжком лежали його речі, випрані, напрасовані й акуратно складені. Він скинув простирадло й оглянув себе: на ньому була лише тонка сорочка та спідні штани, передпліччя було міцно забинтовано: з-під пов’язки видно лише пальці. Він підняв руку, поворушив пальцями і з полегшенням зрозумів, що вона його слухається. Та головне — не було ані свербіння, ані болю.

На маленькому столику біля ліжка стояв глечик із водою. Він сів на постелі, відкинув москітну сітку, налив у склянку води й із задоволенням випив. Вода здалася йому напрочуд смачною.

Відчинилися двері, й до кімнати зайшла дівчина у простому білому вбранні. Побачивши, що Оскар отямився, вона миттєво зникла.

За кілька хвилин двері знову відчинилися, й на порозі з’явилися Гумбольдт, Шарлотта й Еліза. На руках у дівчини сиділа Вілма.

— Дозволиш зайти?

Не встиг Оскар відповісти, як пташка вирвалася з Шарлоттиних рук, пробігла по кімнаті й заскочила до нього на ліжко. Юнак усміхнувся.

— Здається, хтось за тобою дуже скучив, — засміявся вчений.

— Оскар прокинувся, — почулося з динаміків портативного лінгафону.

— Так-так, звісно, прокинувся, — він погладив оперення ківі, що нагадувало шерсть. — Якби ви тільки знали, який я радий, що бачу вас!

— Вилазь із гнізда! — пташка нетерплячо дзьобнула москітну сітку.