Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Не годен ніхто у сні розсміятись, але й

Померти не годен; поглянь, які надзвичайно близькі

Сміх і смерть; поглянь, які ці двоє

Далекі від долі, що лише через форму

Смерть не навчила сміятись.

Не дури собі голову, доле!

Але я, той, що смертний, що звиклий до смерти,

Кого змушує смерть сміятись, — я повстаю

І не вірю тобі. Сном засліплений, навчений сном,

Я про смерть твою знаю і знаю про межі, які

Для тебе — закон; це — межі сну, яких не визнаєш ти.

Чи ти про це знаєш сама? Чи хочеш цього сама?

Чи над діянням твоїм — лиш один твій наказ? Чи підвладне

Воно ще суворішій волі? Чи не стоїть за тобою

Ще могутніша доля, ще неминучіша й ще неосяжніша,

А далі за нею — доля за долею, форма за формою — і всі порожні,

Недосяжна ніщота, невтомна плодюча смерть,

Де панує лише випадковість?

Всі закони стають випадковістю, падінням у прірву,

Випадковість спостигне й тебе, о доле, —