Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Смерть Верґілія

Пам ’яті Стівена Гадсона

…Долею гнаний…

Верґілій. «Енеїда», Книга 1, 2

«…Дай же, батьку, правицю,

Дай, привітаймося щиро, моїх не цурайся обіймів».

Так голосив і обличчя слізьми умивав він рясними.

Тричі його намагавсь він руками за шию обняти,

Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,

Наче легенький вітрець або сонні примари летючі[1].

Верґілій. «Енеїда», Книга шоста, 697-702

Мій вождь і я зійшли на цю стежину.

Щоб вийти з того Пекла до життя,

І дуже довго без перепочину

Угору йшли, він — перший, другим — я,

Аж поки не уздрів я в шпару скелі

Усю красу небесного буття.

Ми вийшли й зір звели на зорні скелі[2].

Данте. «Божественна Комедія», Пекло, пісня тридцять четверта, 133-139