Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Одвічної матері-ночі, навіть якщо зухвало

Нарече себе цілим і самого пророчого батька гідністю,

Тебе не врятує ніщо, о доле, і ти ввергнешся знов у свою ніщоту;

Сп’янівши від власної долі, обернешся ти порожнечею,

І світи — нескінченний, нестримний і марний

їхній коловорот у красі, — від тебе сп’яніють,

Сп’яніють від смерти,

Бо творення вище за форму, творити — це вирізняти,

Це відділяти добро від зла, о, лише така спромога

Безсмертна воістину.

Чи не ти, насправді лиш форма, до істини кликала

Бога й людину, щоб вони, замість тебе вирізняти призначені,

Навік стали втіленням форми світу?

Чи не на це ти мене прирекла, прилучивши до творення?

Недосконала ти, зла ти знаряддя,

Ти напасті несеш, і сама ти — напасть, в якої сама й у покорі;

О, боги вже знеможені, а людям

І поготів сил не дано; і ті, й ті, творіння твої, — випадкові, як і сама ти,

Перед ще вищою долею, й той, кого покликано,

Він, як і ти, — лише форма; позбувшись ім’я,