Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ПАРИЖ»

— Але ж я не знав, — промовив Фіфі.

— Я не знав, я не знав... — передражнив його Жорж. — Ти мусив би здогадатися, що я маю тобі щось сказати, ще тоді, коли я не зміг зустрітися з тобою в Ульґаті.

Ці хлопці були постійно заклопотані тим, як здобути перевагу над суперником. Фіфі завдячував свої певні переваги становищу та багатству батька; але Жорж значно переважав його в зухвалості та цинізмі. Фіфі мусив докладати певних зусиль, щоб не пасти задніх. Це був непоганий хлопець, але дещо млявий.

— Ну, гаразд, викладай, що ти знаєш, — сказав він.

Леон Ґериданісоль підійшов до них і став слухати. Жорж був не проти, щоб той підслухав, про що вони розмовляють. Якщо той зумів його сьогодні вразити, то й Жорж має дещо у своєму запасі, чим може приголомшити кого завгодно. Тож він сказав Фіфі найприроднішим тоном:

— Мала Праліна загриміла в каталажку.

— Праліна! — вигукнув Фіфі, якого вжахнула холоднокровність Жоржа.

А що в Леона на фізіономії відбилася цікавість, то Фіфі запитав у Жоржа.

— А йому можна сказати?

— Як знаєш! — кинув Жорж, здвигнувши плечима.

Тоді Фіфі сказав Ґері, показавши на Жоржа:

— Це його ціпка.

Потім знову звернувся до Жоржа:

— А як ти довідався?

— Я зустрів Жермену, й вона мені сказала.

І він розповів Фіфі, як, повернувшись до Парижа дванадцять днів тому й захотівши відвідати певне помешкання, яке прокурор Моліньє раніше назвав «театром оргій», він побачив перед собою зачинені двері. Блукаючи в тому кварталі, він через якийсь час перестрів Жермену, ціпку Фіфі, яка й розповіла йому про те, що на початку вакацій сюди наскочила поліція. Проте ці дівчата та хлопці не знали, що Профітандьє доклав усіх зусиль, щоб відкласти операцію якомога надалі, до тих днів, коли малолітні правопорушники роз’їдуться зі столиці, бо хотів, щоб вони не потрапили під облаву, а їхні батьки уникли скандального розголосу справи.

— Нічого собі, старий... — повторював Фіфі, не коментуючи сказане. — Нічого собі, старий...

Він подумки вирішив, що хай там як, а їм із Жоржем пощастило уникнути найгіршого.

— Ну що, сховалася душа в п’яти від страху? — запитав Жорж, ощирившись у єхидній посмішці.

У тому, що він і сам був нажаханий, він визнав за ліпше не признаватися, а надто в присутності Ґериданісоля.