Розділ «Частина третя»

– З яким собакою?

– Ви самі п’єте з цієї мисочки?

Чоловік нічого не відповів.

– Собаки, як правило, гавкають, коли до помешкання наближаються чужі. Тож або цей собака – кепський охоронець, або…

– Він у будці. Куди ми йдемо?

Симон роздивився навколо. Ґрат на вікнах не було, вхідні двері замикались на ключ із внутрішнього боку. Дівчат тримають не тут.

– У підвал, – сказав Симон.

Чоловік знизав плечима і рушив коридором. Побачивши, як чоловік відмикає двері в підвал, Симон зрозумів, що він на правильному шляху. Двері в підвал замикались на два замки.

Щойно вони спустилися сходами, Симон упізнав специфічний запах, що підтвердив його підозри. Щодо того, що тут утримували людей. Багато людей. Він міцніше стиснув рукоятку пістолета.

Але там нікого не було.

– Навіщо ці клітки? – запитав Симон, коли вони проходили повз низку загородок, розділених сталевою сіткою.

– Ні для чого спеціального, – сказав чоловік. – Я тут собаку тримаю. І зберігаю уживані матраци, як бачите.

Запах зробився тут іще відчутнішим. Дівчат утримували тут до недавнього часу. Чорт забирай! Вони запізнилися з обшуком. Зрозуміло, вони матимуть змогу зробити аналіз ДНК з матраців. Але що доведуть його результати? Що хтось був у контакті з матрацом, що тепер лежить у підвалі? Було б дивно, якби на старих матрацах не було знайдено ДНК-матеріалу. Вони нічого не мають. Тільки несанкціонований рейд. Холера!

Симон помітив кросівок невеликого розміру – без шнурків, що лежав на підлозі коло інших дверей.

– Куди ведуть ці двері?

– Тільки у провулок.

«Тільки». Він намагався применшити значимість дверей. Так само, як він покликав Карі увійти всередину будинку.

Симон відчинив двері й побачив перед собою білий фургон, припаркований в асфальтованому закапелку між цим будинком і сусідським парканом.

– Для чого вам фургон? – запитав Симон.

– Я електрик, – відповів чоловік.