Розділ «Частина третя»

– Світлошумова граната, – сказав він, тримаючи в руках оливково-зелений предмет, схожий на гумове руків’я на кермі велосипеда. – Дає потужний спалах світла, а гук приблизно у 170 дБ. Це не смертельно, але засліплює й оглушує людей, а ще викликає таке запаморочення і дезорієнтацію на кілька секунд, і «Дельта» встигає зробити все, що їм належить зробити. Але вони не висмикнули чеку з цієї гранати, тому вона не розірвалась. Люди допускаються помилок під тиском обставин. Ви згодні?

Він глянув на кросівки, а тоді подивився на неї. Та коли вона відповіла поглядом на його погляд, вираз обличчя у неї був абсолютно незворушний. Він нічого не побачив у її очах.

– Мені треба повертатись у лікарню, – сказав Симон. – Ви ж зателефонуєте мені, якщо він повернеться?

– З вами все гаразд?

– Я б так не сказав, – відповів Симон. – Але хвора моя дружина. Вона сліпне.

Він подивився на свої руки. Була спокуса додати: «Так само, як і я».

Розділ 28

Хуґо Нестор любив «Вермонт». Одне з небагатьох поєднань ресторану, бару і нічного клубу, де кожен з елементів комбінації виявився успішним. У числі відвідувачів були багаті і вродливі; невродливі, але багаті; небагаті, але вродливі; представницький підбір знаменитостей; напівуспішні фінансисти і персонажі, задіяні в сфері нічного життя і розваг. Плюс успішні злочинці. Саме у «Вермонті» в дев’яності роки члени банди Твеїта й особи, причетні до відмивання грошей, а також пограбувань банків і поштових відділень, купували восьмилітрові пляшки шампанського «Дом Периньйон», а оскільки тогочасним норвезьким стриптизеркам бракувало певної витонченості, гостям доставляли літаками кращих з Копенгаґена, і ті швиденько виконували танець живота у приватних кабінетах. Через соломинки для коктейлів вони вдували кокаїн у найнеймовірніші отвори стриптизерок, а тоді й у свої власні, тим часом як офіціанти подавали їм устриць, перигорські трюфелі та фуа-гра з печінки гусей, відгодованих у так само розкішних умовах, як їхні. Коротше кажучи, «Вермонт» був місцем зі стилем і традиціями. Місцем, де Хуґо Нестор і його люди могли сидіти щовечора за своїми відгородженими столиками і спостерігати, як решта світу котиться у пекло. Місцем, де бізнес не зустрічав перешкод, де банкіри і фінансисти могли спілкуватися зі злочинцями без того, щоб копи, які траплялись у «Вермонті», звертали на це спілкування увагу.

Відповідно, жадання чоловіка, що підсів за їхній столик, не видавалось аж надто незвичайним. Він прийшов, роздивився довкола і проштовхався крізь натовп просто до них. А коли Бо зупинив його на межі, позначеній червоним шнурком, незнайомець сказав йому кілька слів, після чого Бо поспішив до Нестора і прошепотів йому на вухо:

– Він хоче азіатку. Каже, це для клієнта, який сплатить, хоч би скільки вона коштувала.

Нестор нахилив голову набік і відпив шампанського. Він з певного часу перейняв приказку Твілінґена: «За гроші можна купити шампанське».

– Як на тебе, він схожий на лягавого?

– Ні.

– Як на мене, теж. Запропонуй йому стілець.

Хлопець був одягнений у дорогий костюм, свіжовипрасувану сорочку і краватку. Над ексклюзивними окулярами в масивній оправі ледь помітні ріденькі брови. Ні, не так – у нього взагалі не було брів.

– Їй не повинно бути ще й двадцяти.

– Я не знаю, про що мова, – сказав Нестор. – Чого ви тут?

– Мій клієнт – приятель Івера Іверсена.

Хуґо Нестор уважно подивився на нього. У хлопця не було також вій. Можливо, у нього алопеція, як у брата Хуґо – названого брата, – у якого не було жодної волосини на тілі. У такому разі, волосся на голові хлопця мало бути перукою.

– Мій клієнт займається перевезеннями. Він сплатить вам готівкою і героїном, що прийшов морським шляхом. Ви, напевно, знаєте ліпше за мене, що це означає в розумінні чистоти продукту.