Розділ «Частина друга»

Марта відчула, що трішечки задихається.

– Що-небудь у судовій системі, – відповів він серйозно.

У цій серйозності крилася якась особлива ніжність. Майже не по роках.

– Певною мірою, як твій батько?

– Ні, поліція працює на виконавчу владу. Я хочу працювати на судову владу.

Вона усміхнулась. Він дуже відрізнявся від решти. Можливо, тому вона й думала, що він не схожий на інших наркоманів. І він також дуже відрізнявся від Андерса. Там, де в Андерса завжди був залізний контроль, цей хлопець видавався відкритим і вразливим. Там, де Андерс був підозріливий і зневажливий до людей, яких ще навіть не знав, Стіґ видавався доброзичливим, добрим аж до наївності.

– Мені треба йти, – сказала вона.

– Авжеж, – кивнув він, притулившись до стіни.

Він розстебнув фуфайку. Футболка під нею була мокра від поту і прилипла до тіла.

Він хотів щось сказати, коли її рація затріщала. Вона піднесла її до вуха.

До неї відвідувач.

– Що ти хотів сказати? – запитала вона після того, як отримала повідомлення.

– Це може зачекати, – мовив хлопець і усміхнувся.

Знову той літній офіцер поліції.

Він чекав на неї коло стійки реєстрації.

– Мені дозволили увійти, – сказав він вибачаючись.

Марта з докором подивилася на Марію, яка у відповідь підняла руки, мовби говорячи: «А що такого я зробила?»

– Є у вас місце, де ми могли б…

Марта запросила його в конференц-зал, але каву не запропонувала.

– Ви знаєте, що це таке? – запитав він, показуючи їй свій мобільний телефон так, щоб вона бачила екран.