Розділ «Частина друга»

– І на що вони схожі?

– Як коли. Але гроші зазвичай бере здоровило з ряботинням і короткою стрижкою. Він бос, але любить сам гендлювати на вулиці і приймати гроші. Підозрілий, сука, не довіряє своїм дилерам.

– Кремезний і рябий?

– Так, його легко упізнати за повіками. Верхні повіки звисають на очі, і в нього через те сонний вигляд. Зрозумів мене?

– Ти маєш на увазі Калле?

– Ти його знаєш?

Хлопець повільно кивнув.

– Тоді ти в курсі, що у нього з повіками?

– Які у нього години роботи, не знаєш? – запитав хлопець.

– Вони там з четвертої до дев’ятої. Я знаю, бо їхні перші клієнти починають підтягуватись у чергу ще за півгодини. А останні прибігають, як ті щури канавами, щоб не запізнитись.

Хлопець знову накинув свій каптур на голову.

– Дякую, друже.

– Ларс. Мене звати Ларс.

– Дякую, Ларсе. Тобі щось потрібно? Гроші?

Ларсу завжди потрібні гроші. Він похитав головою.

– Як тебе звати?

Хлопець пересмикнув плечима, мовби кажучи: називай, як тобі заманеться. І побіг далі.

Марта сиділа в приймальні, коли він пройшов сходами повз неї і пішов далі вгору.

– Стіґе! – гукнула вона.

Він зробив іще кілька кроків, перш ніж зупинитись. Це може бути пов’язано з типовим для наркоманів уповільненням рефлексів. Або ж його ім’я – не Стіґ. Він упрів: таке враження, що він біг. Вона сподівалась, це не означає, що він ускочив у халепу.