Розділ «Чвара королів»

— Твоє панство увінчало твою голову королівською короною.

— Воно так само легко може і зняти її з голови.

— Якщо ціна, яку ми мусимо заплатити за безпечне повернення Ар’ї та Санси додому — твоя корона, то її слід заплатити відразу і охоче. Половина твого панства бажала б замордувати Крулеріза просто у цюпі. Але якщо він помре у твоєму полоні, то люди скажуть…

— …що він отримав по заслузі! — підхопив Робб.

— А твої сестри? — різко запитала Кетлін. — Вони теж помруть по заслузі? Клянуся тобі, якщо з Серсеїним братиком щось станеться, вона відплатить нам кров’ю за кров…

— Ланістер не помре, — мовив Робб. — З ним навіть розмовляти ніхто не може без мого дозволу. Він має харч, воду, чисту солому і загалом більше вигод, ніж заслужив. Але я його не звільню навіть за Ар’ю та Сансу.

Кетлін зрозуміла, що її власний син тепер дивиться на неї згори вниз, як на піддану. Вона спитала себе, що змусило його так швидко подорослішати. Війна чи королівський вінець на голові?

— То виходить, ти боїшся, щоб Хайме Ланістер знову не вийшов у поле, чи не так?

Сірий Вітер загарчав, неначе відчувши Роббів гнів, і Едмур Таллі заспокійливо поклав руку на плече сестрі.

— Кет, не треба так. Хлопець має рацію.

— Не називайте мене хлопцем! — спалахнув Робб, обертаючись до дядька. Раптовий його гнів ошелешив бідолаху Едмура, який лише намагався підтримати небожа. — Я майже дорослий чоловік, ще й король — ваш король, ясний пане! Я не боюся Хайме Ланістера. Один раз я його вже переміг, переміг би й вдруге, якби мусив, от тільки…

Він відкинув пасмо волосся з очей і струснув головою.

— Раніше я міг би виміняти Крулеріза на пана батька, але…

— …але не на дівчат? — Її голос був спокійний і холодніший за лід. — Дівчата не важать для нас аж стільки, чи не так?

Робб не відповів, але в очах його з’явився болісний вираз. У блакитних очах Таллі, які подарувала йому вона. Мати завдала синові тяжкого удару, але в ньому було надто багато від батька, щоб це визнати.

«Я повелася негідно», сказала вона собі. «Ласка божа, що зі мною коїться? Він же робить усе, що в змозі, він так старається, я ж бачу, я знаю, і все ж… Я втратила Неда, я втратила скелю, на якій стояло моє життя, і не витримаю втрати ще й моїх дівчаток…»

— Я зроблю все, що можу, заради моїх сестер, — відказав Робб. — Якщо в королеви є хоч трохи здорового глузду, вона прийме мої умови. Якщо ж ні, то я примушу її пошкодувати про той день, коли вона нам відмовила.

«Схоже, тут з ним балакати нема про що.»

— Матінко, чи напевне ви не хочете їхати до Близнюків? Там ви опинилися б якнайдалі від війни і змогли б звести знайомство з дівчатами родини князя Фрея, щоб допомогти мені у виборі нареченої, коли війна скінчиться.

«Він хоче мене здихатися», подумала Кетлін, втомлена та виснажена. «Схоже, королям не можна мати матерів. А я ще й кажу йому те, чого він не хоче чути.»