Розділ «Чвара королів»

— Клеган — лише посіпака князя Тайвина.

Саме Тайвин Ланістер — князь Кастерлі-на-Скелі, Оборонець Заходу, батько королеви Серсеї, пана Хайме Крулеріза і Тиріона Біса, дід Джофрі Баратеона, щойно вінчаного на царство короля-хлопчака — складав головну небезпеку. Так вважала Кетлін Старк.

— Так-то воно так, — погодився пан Брінден. — А Тайвина Ланістера не так легко обвести круг пальця. Він сидить собі безпечно за стінами Гаренголу, годує своє військо нашим врожаєм і палить те, що не може поцупити. Пан Грегор — не єдиний собака, якого він випустив на волю. Ще полями гасає такий собі лицар Аморі Лорх і якийсь сердюк з Кохору, що полюбляє калічити людей замість вбивати їх. Я бачив, що після них лишається від краю. Цілі села випалюють до землі, жінок гвалтують та нівечать, замордованих дітей лишають непохованими на поталу вовкам і диким собакам… навіть мерця, і того б від них знудило.

— Почувши таке, Едмур шаленітиме.

— Саме цього князь Тайвин і бажає. Той жах, який він наганяє, має свою мету, Китичко. Ланістер зваблює нас на битву.

— Робб може піддатися тій звабі, — мовила Кетлін занепокоєно. — Сидячи тут, він никає між стін неспокійно, мов кіт, а Едмур з Великоджоном та інші його тільки заохочують.

Її син одержав лише дві великі перемоги: вщент розколотив Хайме Ланістера у Шепітній Пущі та знищив у Трьохтабірному Бойовищі залишене без очільника військо під стінами Водоплину. Але деякі його значкові пани казали про нього так, наче він був відродженим Аегоном Завойовником.

Брінден Чорноструг звів догори кущаву сиву брову.

— То й дурні. Перше правило війни для мене, Кет — ніколи не давати ворогові те, що він хоче. Князь Тайвин хоче битися на тому полі, яке він сам собі обере. Він хоче, аби ми рушили на Гаренгол.

— Гаренгол…

Кожна дитина краю навколо Тризубу знала оповідки про Гаренгол — велетенську твердиню, зведену королем Гареном Чорним при водах Божого Ока триста років тому, коли Семицарство ще було сімома окремими королівствами, і в річковому краю правили залізняки з островів. Зі своєї надмірної пихи Гарен забажав мати найбільші палати і найвищі башти на усьому Вестеросі. Сорок років пішло на виконання його примхи, сорок років на березі озера росла вшир та вгору величезна тінь, а тим часом Гарен військовою силою вибивав з сусідніх королівств камінь, дерево, золото і робітників. Тисячі бранців померли у каменярнях, прикуті до кайл та волочнів, або ж на будівництві п’яти неймовірно велетенських башт. Люди замерзали на смерть взимку, потерпали від спеки влітку. Заради крокв та бантин вирубувалися трьохтисячолітні оберіг-дерева. Гарен пустив і річковий край, і Залізні острови з торбою, аби втілити в життя і оздобити свою мрію. Та ось нарешті Гаренгол стояв закінчений, нарешті король Гарен в’їхав у своє нове помешкання… і того самого дня на майбутній Король-Берег висадився Аегон Завойовник.

Кетлін пам’ятала, як Стара Мамка оповідала про це її власним дітям в Зимосічі.

— І скоро король Гарен дізнався, що товсті мури та високі башти — ніщо супроти драконів.

Так завжди закінчувалася казка.

— Бо дракони вміють літати.

Гарен разом з усією чаддю та нащадками загинув у пожежі, що охопила його страхолюдну твердиню, і з тієї пори будь-який дім, що володів Гаренголом, не мав щасливої долі. Хай то був могутній замок, але темний, злий і наврочений.

— Моторошно мені думати, що Робб поведе людей на битву в тіні тієї страшної твердині, — зізналася Кетлін. — Але ж треба-таки щось робити, дядечку.

— І то скоро, — погодився дядько. — Я ж тобі, дитино, ще найгіршого не сказав. Розвідники, що їх я вислав на захід, повернулися зі звісткою, що в Кастерлі-на-Скелі збирають нове військо.

Нове ланістерівське військо. Її аж занудило.

— Треба негайно повідомити Роббові. Хто стане на чолі?